Терміново!!!До ть, будь ласка!!!20 б!
(Тема: Драматичний етюд Олександра Олеся «По дорозі в Казку». Маса, гурт людей і провідник. Лідер - сильна особистість.)
1. Чи не завеликою є ціна, яку люди
сплачують за досягнення ідеалів?
2. Що краще: існувати у відносній
безпеці тюрми чи з ризиком для життя
прагнути невідомої кращої долі?

1914-го року виходить збірка Олександра Олеся «Драматичні етюди». Особливо яскраве враження справляє етюд «По дорозі в Казку», створений письменником ще в 1908 року. Про популярність його свідчить той факт, що твір видавався у 1910, 1914, 1921, 1934 роках.Драма Олександра Олеся «По дорозі в Казку» присвячена завжди актуальній проблемі вождя і народу. Поступ, мета завжди досягаються сміливістю одиниць, їхнім подвижництвом, а нерідко й смертю. Образ Казки як символ ц у цьому творі багатогранний. Це і держава, і мрія, і земля обітована – тобто все те, що манить і тривожить людські уми, спонукає до руху вперед.

—  пхе! велика біда — без дверей! може, тобі сподобається кімната без ліжка, без опалення, без водогону і стелі або зовсім без стін?

недоштанько подумав і додав:

—  а оце тобі, мабуть, підійде! є кімната без телефону!

—  а хіба тут є кімнати з телефонами?   — здивувалася аля.

—  ні, нема.

—  а взагалі в недограді хоч один телефон є?

—  ні, нема.

—  то чому ж тоді мені кімната саме без телефону!

—  та саме тому, що його в ній нема!

«якась нісенітниця! » — подумала аля і спитала:

—  а кімната, у якій би все було, є?

—  ні, нема!   — гарикнув недоштанько.  — не забувай, де ти знаходишся! їй пропонують одну з найкращих кімнат, а вона ще й носом крутить! бери, поки не пізно, і живи!

—  але я не хочу тут жити! я хочу додому! мені у вас не подобається!

—  ха, відкрила америку! нам усім тут не подобається!   — роздратовано буркнув недоштанько.  — а раз ти сюди потрапила, значить, тобі теж чогось не вистачає, і ти мусиш тут жити!

—  а от і вистачає, вистачає! я не хочу і не буду тут жити!   — розсердилася аля і навіть тупнула ногою.

—  а куди ж ти подінешся?   — єхидно запитав товстун.

—  ну-ну, не треба сваритися!   — втрутився недоладько. я саме збирався тобі пояснити. вона хоче йти до недороля десятого. що ти на це скажеш?

—  скажу, що від усього цього треба відмовитися й забути!

—  це ж чому?

—  бо якщо дівчинці і пощастить дістатися до замку, там її неодмінно схопить перший недорадник і — гоп!   — її розпатланої голівки наче й не було! ось чому!

—  а хто він такий — перший недорадник?   — спитала аля.

—  про це ти зможеш дізнатися, як тільки ступиш ногою до замку!   — ущипливо мовив недоштанько і, грюкнувши дверима пішов до будинку.

недоладько лагідно поклав руку алі на плече.

— не зважай на нього. він взагалі добрий чоловік. тільки характер має кепський. а тепер я відведу тебе до королівською замку.

і вони пішли вулицями міста.

— у мене в замку є знайома служниця…  — тут недоладькі затнувся і почервонів.  — вона проведе тебе до замку. а там ти вже сама…  — і він розвів руками, ніби вибачаючись, що там уж нічим не зможе їй .

незабаром вони опинилися на площі перед замком. йому не вистачало лише одної башти, а велетенському годиннику центральної вежі — хвилинної стрілки. тому годинник показував тільки години.

недоладько звернув на стежку, що ледь виднілася у хащах ї лободи та лопухів. невдовзі прстукав він у маленькі залізні дверцята. почулися кроки. дверцята з немилосердним скрипом відчинилися, і недоладько ступив за поріг разом з алею.

вони опинилися у вузькому напівтемному коридорі. його освітлював тільки недогарок свічки у залізному свічнику, який тримала тоненька дівчина. аля потроху почала звикати до всіляких несподіванок. але вигляд дівчини її все-таки здивував. обличчя незнайомки геть усе було вимазане попелом. одягнена вона була до пояса у старий лантух, зате від пояса до п’ят спадала шовкова спідниця, гаптована золотом і оздоблена мереживом. з-під неї виглядали маленькі ніжки. права взута у кришталевий черевичок, ліва — у дерев’яний.

—  що, гарно я вбрана?   — розсміялася дівчина, побачивши, як отетеріло розглядає її аля.  — невже ти мене не впізнала? таж я недопопелюшка!

і поки вони йшли довгим коридором, у недопопелюшки ні на мить не закривався гарненький ротик.

—  уявляєш?   — щебетала вона.  — я вже мала стати принцесою! двоє дівчаток-жовтенят розповідали про мене казку для малят у підшефному дитсадку. і раптом через мене вони посварилися! здна з них доводила, що сукня у принцеси повинна бути білою, а друга — рожевою. так вони й недоказали казку до кінця! от я й залишилася така,  — і вона показала на своє вбрання.  — а далі! далі я мала одружитися з принцем!

тут недопопелюшка лукаво глянула на недоладька і знову заторохтіла:

—  проте я зовсім-зовсім не шкодую, що так сталося. розумієш, усі принци — це матусині синочки. а з мене яка принцеса? тому й звуть мене недопопелюшкою. зате я потрапила в країну недоладію і познайомилася з недоладьком. а що з тобою трапилося? ти давно тут? де твій дім? тобі тут подобається?

невідомо, скільки б іще запитань посипалося на алю, якби вони врешті не дісталися до кухні. у каміні весело палахкотіли дрова.

недоладько присів ближче до вогню і сказав:

—  хвильку, недопопелюшко… зараз вона тобі все розповість.

аля розповіла недопопелюшці, як опинилася у недоладії.

—  але я не хочу лишатися тут,  — продовжувала вона,  — я хочу додому. тільки не знаю, як звідси вибратися. проведи мене будь ласка, до недороля десятого. може, він мені, - попросила дівчинка.

почула ці слова недопопелюшка і враз спохмурніла.

—  спробуй,  — задумливо мовила вона.  — хоч і не вірю, що наш недороль зможе тобі чимось . я проведу тебе до нього, хоч нас може спіймати перший недорадник!   — рішуче додала вона.