Як вплинуло "закриття країни" на розвиток Японії?

Відповідь:  Проголосивши Буддизм державною релігією Японії, Іеясу мав мету препинення поширення Християнства. Тому він проголосив "закриття" Японії.

Вони закрили країну і відставали по розвитку Європі але зберегли свою індивідуальність

Пояснення:

Історію докапіталістичної Японії, як вважає М.І.Конрад, можна умовно розподілити на чотири періоди: 1) епоха Хейан (794 – 1192); 2) епоха Мінамото (1192 – 1333); 3) епоха Асікага (1335 – 1572); 4) епоха Едо (1603 – 1868). Період 1573 – 1603 р.р. деякі дослідники називають т.зв.безсьогунським періодом.

Перший період – це час панування родової аристократії. Наприкінці XII ст. розпочалося панування військового дворянства – самурайства (сьогунати Мінамото, Асікага, Токугава), яке тривало до Мейдзі ісін.

Найсуттєвіший вплив на історичну долю Японії мав геополітичний фактор (острівне розташування; відносна ізольованість островів Японського архіпелагу; підвищений рівень сейсмічності; меридіальна протяжність та різноманітність кліматичних умов; розташування архіпелагу в зоні тектонічного розлому ( тайфуни, цунамі); бідність грунтів (що вимагало терплячої, наполегливої та сумлінної праці); обмеженість родовищ корисних копалин); м`який клімат, багатство флори і фауни; пізнє освоєння островів переселенцями з континенту.

Японська цивілізація (або Японська цивілізаційна спільнота) – явище своєрідне, рідко й незвично окреслене. Має особливу стратегію виживання та перспективи розвитку, стратегію подолання нестандартних викликів. Ця спільнота: 1) моноетнічна (хоча й не абсолютно); 2) монодержавна (що є незаперечним фактом, незважаючи на історію князівських усобиць та внутрішніх смут); 3) сформована на основі інтенсивної праці та витонченої культури (культури краси, естетики); 4) вирізняється тим, що впродовж столітть існує у постійному процесі усвідомленого самонавчання – через піднесення, тріумфи, кризи та зриви; 5)для неї характерним є те, що впродовж свого становлення вона проходила через полоси критичних переоцінок самої себе, але при усвідомленій вірності собі.

Японська історія від раннього Середньовіччя до сьогодні свідчить, що японський цивілізаційний досвід вирізняється досить драматичною діалектикою самоцентризму і ревнивим зверненням до зовнішнього світу (ресурсозберігаючий шлях розвитку та культура поворотів).

Так, для японської моделі розвитку характерним був перехід (наприкінці XIIст.) від домінуючого типового «азійського виробництва» або цивілізаційної структури китайсько-конфуціанського типу до більш прийнятної для Японії моделі розвитку – системи військово-самурайських диктатур (сьогунатів) або військово-самурайської державності. Як відомо,ця модель була більш схожою на феодалізм европейського типу (сеньйоріально-вотчинний),тому Японія з появою першого сьогунату (Мінамото) почала «випадати» зі східної моделі суспільного розвитку, характерної для решти країн Сходу.