Напишіть твір-мініатюру на тему:
Що таке доброта й жорстокість (за мотивами вивчених творів) ?

Кого вважають доброю людиною? Того, хто поступається місцем у транспорті старшим, того, хто допомагає нести бабусі тяжку сумку, того, хто допоміг другові у скрутному становищі? Взагалі-то так. Але доброта, як на мене, не однозначне поняття.

З дитинства нас намагаються виховувати в атмосфері доброти та любові, вчать відповідати добром на добро. Але ж нам не завжди так відповідають. Навіть турецька приказка повчає: “Бережися того, кому ти зробив добро”.

Мені пригадуються рядки з книги відомого хірурга М. Амосова “Думки і серце”: “Коли людина робить добру справу, вона прагне за неї нагороди. Вона навіть не усвідомлює цього, але прагне. Не грошей, не подарунків, а вираження якихось відповідних почуттів. Але хворі не балують нас цим. Зробив лікар операцію, усе добре, а коли хворий виписується, навіть не скаже, попрощатися не зайде”.

Хірург розмовляє із колегою, яка розповідає, як для неї образливо бачити на вулиці людей, яким вона врятувала життя і які відвертаються, не привітавшись з нею, або намагаються показати, що не впізнали її. На що Амосов відповів: “Люди не люблять почуватись боржниками, а зустріч з людиною, якій вони завдячують життям, нагадує їм про це”.

Ще один момент: чому добрій людині всі намагаються “сісти на шию” з будь-якою метою? І чому у багатьох виникає думка, що доброта людини, яка завжди вам допомагає – це слабкість, невміння відмовити, чи образити.

Чому ми так часто не цінуємо таку безкорисливу доброту, і підозрюємо вигоду: раз він мені допоміг, колись і мені доведеться до йому? Чому використовуємо людей, спихаючи таким добрякам свої проблеми і навіть ніколи не намагаємось дізнатися, можливо, їм також потрібна до Так хочеться вірити, що ми задумуємось над цим…

ДОБРО ПОЧИНАЄТЬСЯ З ТЕБЕ!!!!!!!!!!!!

Мудрець сказав: живи, добро звершай

Та нагород за це не вимагай.

Лише в добро і вищу правду віра

Людину відрізня від мавпи й звіра.

Нехай ця істина стара:

Людина починається з добра.

Я напевне, почну із розкриття поняття слова «милосердя». Милосердя - готовність до пожертвувати собою заради інших, безкорисливо робити добро. Для мене милосердя - це насамперед та якість, який необхідно всім нам і якого зараз дуже не вистачає. Милосердя часто ототожнюють із вірою в Бога, але особисто я вважаю, що це не те саме. Можна допомагати іншим і робити добро й при цьому не вірити в Бога. Можна, навпаки, ходити в церкву тільки тому, що це зараз стало модним, і молитися тільки для того, щоб «забезпечити» собі вічне життя. На жаль, і таке буває. Але з іншого боку, якщо людина щиро вірить у Бога й прагне виконувати всієї його заповіді, він постарається також бути й милосердним. Для мене в милосерді основне - безкорисливість. Наприклад, під час війни сестри милосердя самовіддано доглядали за пораненими, ризикуючи своїм життям, виносили поранених і вбитих з поля бою, і все це зовсім безоплатно. Крім того, вони морально підтримували солдатів, не даючи їм упасти духом, що відіграє величезну роль у їхніх перемогах. Імен більшості з них ми ніколи не довідаємося, але ми завжди будемо вдячні їм за їхню самовіддану працю.

На жаль, зараз, у наш важкий час змін, такі якості, як милосердя, доброта, бажання до йдуть на задній план, а, витісняючи їх, уперед висуваються ділова хватка, уміння дістати прибуток і турботу насамперед про себе. Милосердних людей зараз не багато, та й то інші ставляться до них якщо не як до божевільних, то принаймні як до дурного. Зараз ніхто не до бабусі перейти через дорогу, донести сумку, не подасть жебракові, не пошкодує сиріт і важкохворих. А мені здається, що саме в наш час щирого милосердя людям найбільше не вистачає. Звичайно, багаті люди можуть собі дозволити зробити пожертвування в різні фонди до але дуже часто тільки для того, щоб про це згадали в газеті або по телебаченню. А ті люди, які дійсно хочуть до найчастіше не мають у своєму розпорядженні засоби для цього. Але до можна не тільки матеріально, але й духовно. Підтримка й розуміння для кожного з нас значить не менше, ніж матеріальне благополуччя. Я думаю, якби люди більше піклувалися про інші, зникло б з осіб людей вираження якоїсь безвихідної прикрості, що так часто можна бачити в метро, на вулиці, у магазині. Іноді, звичайно, попадаються люди веселі, життєрадісні, оптимістично настроєні, усміхнені, але їх - одиниці. А інші люди - хмурі, непривітні, постійно стурбовані станом політики

Объяснение: можно скоротить

З покон віків існує багато визначень доброти і жорстокості. Ще з дитинства, нас батьки  навчають тому, що бути добрим це найкраща риса для людини, а жорстокість це погано. Ніхто не народжуеться жорстокою чи доброю людиною, цих рис ми набуваемо з віком, з вчинками інших людей до нас та з вихованням, яке дають нам наші батьки.  

Складові добра:

· доброзичливість — щире бажання людям добра, приязне  ставлення до людей, прихильність до них;

· людяність — співчутливе, зацікавлене ставлення до інших;

· чесність — відверта, щира поведінка з людьми;

· сміливість — здатність переборювати труднощі;

· ввічливість — дотримання добрих манер, вихованість,  люб’язність. Уважність у поводженні з іншими людьми.

Компоненти зла:

· боягузтво — пасування перед труднощами;

· грубість — некультурна, неввічлива поведінка;

· егоїзм — себелюбство, нехтування інтересами інших   людей        заради задоволення власних забаганок;

· злість — недобре, сповнене злоби ставлення до інших;

· зазнайство — вияв зверхності, зневажливе ставлення до інших;

· скупість — надмірна ощадливість, що викликає осуд

Тобто, можна зробити висновок, що доброта та жорстокість живуть пліч-о-пліч зароджуючи певну гармонію, адже без доброти не буває жорстокості та навпаки.  

А на запитання: "Де ж вони живуть?" , відповідь у нас самих, у кожному  з нас.  

Наші вчинки є домівкою цих двох сестер і ми самі обираємо найбільш привабливий варіант.  

Існує така історія: "У мудреця запитали: "Хто  перемагає: доброта чи жорстокість?" І тоді він відповів , що у кожній людині є два вовки. Один символізує зло, жорстокість, ненависть, егоїзм, брехню. А інший доброту,  кохання, гармонію,  правду, щиристь і відданість. І вони постійно б'ються один з одним. А перемагає з них той кого годують."

Поступитися місцем людині похилого віку, жінці з пакунками або дитині, нагодувати голодного, посміхнутися прохожій людині, підказати дорогу, пригостити чаем, ось це є доброта, такі, якщо замислитися, звичайнісінькі речі, які не так важко здійснювати кожного дня. Та не треба забувати про іншу сторону медалі: поганий настрій, образа, невихованість та сама жорстокість, яка породжує жорстокість у наших серцях.  

Байдужа людина може пройти повз людину, котра потрапила в біду. Пам’ятаймо, жорстоким своє серце зробити легко, лише варто декілька разів зробити зло, а далі це стає звичкою. Люди з жорстоким серцем здатні на злочин. Вони, не вагаючись, вбивають, грабують. Але будь-який злочин карається. Рано чи пізно жорстоку людину карають за її злочини.

        А тепер поміркуймо, кому краще у світі жити: доброму чи злому?  Добра людина може досягти вершин у своєму житті, якщо тільки цього захоче. А зла? Вона обов’язково зробить щось таке, за що буде покарана. Чи досягне ця людина успіхів?  Щоб ваше серце було добрим, а не жорстоким - не чиніть зла. До ть, чим зможете, і не проходьте повз нужденного. І немає різниці – людина це чи тварина, всі ми хочемо тепла і ласки, любові й захисту.  

Поспішайте творити добро, вчіться співчувати. Не намагайтеся комусь зробити зло, причинити біль, тому що за це рано чи пізно ви будете покарані. Колись ви також можете опинитись у скрутній ситуації, і вам ніхто не подасть руки. Пам’ятайте! Як ви ставитесь до цього світу, таким боком і світ до вас повернеться.

Объяснение:

Пам’ятник кобзареві. найголовнішою ознакою мого трудового міста є його архітектура. у минулому столітті центр харкова уособлював розкіш та індивідуальність, у тридцяті роки нашого століття - простоту і монумен-талізм пролетарської епохи. але є у харкова особливі ознаки - місця, які уособлюють його самобутність: держпром, «дзеркальна течія», пам’ятник кобзареві. особливо шанують харків’яни пам’ятник тарасові григоровичу шевченку. його встановлено в міському парку на вулиці сумській. уминулі роки парк належав університету, він так і називався університетським садом, а тепер він має ім’я великого кобзаря. пам’ятник розміщенний так вдало, що його видно з кожної алеї. до того ж, шістнадцять фігур, які оточують постать шевченка, розташовані по спіралі навколо центрального пілона. вони краще простежуються з бокових алей. постать шевченка видно здалеку, вона гігантських розмірів, близько шести метрів, тому перехожі мають змогу вдивитися в обличчя видатного поета. скульптор так вдало передав риси його зовнішності, що, здається, можна уявити його вдачу: сміливість, допитливість, рішучість. від усієї постаті віє бунтарством і непримиренністю.   ус і шістнадцять фігур, розташовані навколо трикутного гранітного пілона, удвічі меншими за кобзаря, проте теж добре простежуються. особливо мене вражає жінка з немовлям на руках - катерина. оскільки цей пам’ятник я знаю з дитинства, то не уявляю катерину іншою. навіть читаючи твір, я бачу її саме такою, як на пам’ятнику. а далі, герої шевченкових творів - , навіть по-вержені (одна постать лежача) вони дужі і вражаючі, бо вони - борці за волю. і козак-запорожець, і миколаївський рекрут, і селяни показані закутими, але нескореними. ус і інші образи - уособлення більш пізньої доби - доби революцій і пореволюційних перетворень. і лише одна постать може бути уособленням усіх часів, це постать дівчини з книгою. хоча в ній добре вгадується епоха років тридцятих, проте я вважаю її сучасною, бо нинішній молоді    теж    властивий    потяг    до    знань,    а харків    вважається найкрупнішим студентським містом в україні. символічно і те, що композицію розпочато і завершено жіночими постатями, адже образ жінки у творчості т. г. шевченка - це образ україни. скульптор м. г. манізер і архітектор і. г. лангбард ставили своїм завданням показати значимість великого кобзаря для минулого, сучасного і майбутнього. і це в тридцяті роки, коли українська культура потерпала від культу сталінізму! а українські актори наталія ужвій, амвросій буч-ма, іван мар’яненко, олександр сердюк залишили свій слід не лише в театральному мистецтві, а і в архітектурі, скульпторові у створенні пам’ятника.   пам’ятник т. г. шевченкові в харкові було відкрито 24 березня 1935 року. відтоді минуло багато часу, але кожний харків’янин пишається і тим, що цей пам’ятник є одним із найкращих у світі, і тим, що він став невід’ємною частиною нашого давнього і вічно молодого міста.