ів твір на тему:"Чи треба дбати про красу душі" за твором Портрет Доріана Грея

​

У творі Оскара Уайльда "Портрет Доріана Грея" молодий та надзвичайно гарний собою двадцятирічний золотокудрий красень приїздить до Лондона. Художник Безіл Голдуорт за його до себе, щоб  малювати його портрет. Лорд Генрі Уоттон знайомиться з юнаком. Це зав*язка твору. Далі лорд Уоттон улесливо і поступово навіює Доріану думку про те, що краса - відмичка до всіх замків, що вона - секрет успіху та щастя. Повіривши в це, Доріан продає душу дияволу і замовляє портрет. Він бажає, щоб портрет старішав, а він, Доріан, залишався молодим і прекрасним.

Пройшли роки, в  житті Доріана було кохання, були розчарування, він поводився, як негідник. Коли він одного разу поглянув на портрет, побачив, як жорсткі зморшки з*явилися біля рота. Портрет відбивав спотворену душу Доріана, це було страшно. 

Доріан замкнув портрет у порожній кімнаті, щоб його ніхто не бачив.  

Краса приносила Доріану тільки лихо, він кожного разу ставав усе потворнішим. Його почали жахатися люди. Це відзначалася на обличчі вся його душевна підлість. 

Що таке краса? Це не є краса тіла та обличчя. Зовнішня краса, так інколи буває не тільки в книгах, а й у житті, приносить багато горя тому, хто її має, і тим, хто з ним поруч. Буває й так, що красива в молоді роки людина поступово втрачає гарні риси свого обличчя.

Не можна захоплюватися власною фізичною красою, треба бути вимогливим до себе, плекати свою душу. Це насамперед, а все інше відійде. Подумаймо, хіба не красуня жінка, яка прийняла до себе покинуту дитину? Невже їй обов*язково треба бути топ-моделлю? Або чи не гарний той чоловік, який доглядає багато років хвору дружину? І зовсім не важливо, що він зовсім не схожий на Аполона.

Ще вчора сонечко гріло по-літньому. а сьогодні  вночі до мого міста непомітно вступила чарівниця-осінь. виглянула я у вікно — і не впізнала трьох братів  осокорів, що ростуть у дворі. у їхні буйні зелені крони осінь вже де-не-де вплела пасма жовтого листя.  молода берізка опустила додолу довгі коси-віти. а  вітер чеше, чеше їх, заспокоюючи красуню. не сумуй,  що незабаром опаде твоє листя.прийде весна — і на місці опалого листочка виростуть нові, молоді пагінці.ще пишніше розквітне твоя врода. кожний новий ранок зустрічає мене по-іншому:   то загорне у густий туман, то сипне за комір кілька  холодних краплинок осіннього дощу, то збадьорить  прозорою прохолодою. а інколи розщедриться ранок і зустріне свіжовимитим сонечком, скісні промені якого під самі повіки, ніби просять пробачення за своїх сердитих побратимів… я люблю осінь за її тихий смуток, що щемом озивається в серці, за важкі кетяги горобини, за срібні нитки бабиного літа, що дарують нам окрайчик літнього  тепла, за шерхіт опалого листя, який заспокоює отой  щем у серці. у садочках пахнуть достиглі яблука викохані щедрим літнім сонцем, вони вже не в змозі втриматися  на гілці, голосно гупають з віт, проливаючись липким  соком у холодну траву. — “не сумуй, — каже мені жовта гілка за вікном. —  мине осінь, пройде зима. пора згасання зміниться порою цвітіння”.і я не сумую, бо про це мене просила сама осінь сьогодні вночі. осінь, що завітала до мого міста.