ОТВЕТЬТЕ НА ВО Яку ціну мали заплатити селяни за «звільнення»?
• Чи було це реальним для всіх селян? Чому?
• Хто такі халупники та комірники?
• Чому гостро постала проблема сервітутів? На чию користь вона вирішилась?
• Тож чи змінилося докорінно життя селян на західноукраїнських землях після селянської реформи 1848 року?

Селянська реформа 1848 в Австрії (зокрема, у Галичині, на Буковині і Закарпатті) — скасування панщини, проведене австрійським урядом під час революції 1848 з метою пристосування економіки до потреб капіталістичного розвитку. Здійснена під тиском революційних подій, що охопили також Галичину, Буковину і Закарпаття, та масових селянських рухів, зокрема Галицького селянського повстання 1846.

Згідно з законом австрійського імператора Фердинанда I від 17 квітня 1848, у Галичині селянські повинності скасовувалися з дня 15 травня 1848. Окремим декретом від 1 липня 1848 дію цього закону уряд поширив на Буковину, підтвердивши його законом від 9 серпня 1848.

Влітку 1848 року питання про умови звільнення селян обговорювалося в австрійському парламенті. Депутати від селян Галичини і Буковини І.Капущак, Л.Кобилиця разом з іншими депутатами лівого крила рішуче виступили проти виплати викупу поміщикам. Але більшістю голосів парламент ухвалив скасувати повинності селян за викуп (індемнізація). На підставі цієї постанови 7 вересня 1848 видано закон про звільнення селян від особистої залежності від колишніх власників на території всієї Австрії, про надання їм прав громадян держави та права власності на ту землю, якою за панщини вони користувалися на правах спадковості. Закон передбачав повну компенсацію (індемнізацію) селянами на користь поміщиків 20-кратної вартості всіх річних повинностей панщини. Поміщики одержували за селян великий викуп: у Східній Галичині — 58,9 млн гульденів (145,6 млн тодішніх крб.), на Буковині — 5,5 млн гульденів (13,9 млн тодішніх крб.). Головний тягар викупу несло селянство. За законом 7 вересня 1848 у власність селянства Східної Галичини та Буковини перейшло менше половини земельних угідь краю.

Більшість селян залишалася малоземельною і економічно неспроможною, значну частину їх (халупників і комірників) було «звільнено» зовсім без землі й вони відразу потрапили в економічну залежність до землевласників. У власність поміщиків перейшли майже всі ліси і пасовиська, за користування якими селяни змушені відробляти або платити (сервітути). З метою практичного здійснення реформи уряд видав додаткові законодавчі акти: 4 березня 1849 для всіх країв австрійської монархії, 15 серпня 1849 і 4 жовтня 1850 тільки для Галичини. 23 жовтня і 12 листопада 1853 — для Буковини.

У Закарпатті, як і по всій Угорщині, залежність селян від панщини скасована законом, що його прийняв угорський сейм 18.3.1848 і підтвердив 1853 австрійський імператор Франц Йосиф I, на таких же кабальних для селян умовах, як і в Східній Галичині та на Буковині. Землевласники одержали викуп у розмірі 20-кратної вартості річних повинностей селян. Більшість закарпатського селянства була звільнена з недостатньою забезпеченістю землею, значна частина — зовсім без землі. Грабіжницький характер реформи спричинив подальше зростання зубожіння селянства, викликав хвилю селянських заворушень у Східній Галичині і Закарпатті та Буковинське селянське повстання 1848-1849.

Объяснение:

10  (21)  октября 1731  г. вследствие ослабления казахского ханства в ходе изнурительной войны с джунгарами хан  абулхаир и большинство старшин младшего жуза присягнули на подданство российской империи, тем самым положив начало присоединению казахстана к россии.

в конце xvi  в. казахское ханство разделилось на три жуза  (объединения): младший  (западный казахстан), средний  (центральный) и старший  (семиречье). на территории каждого жуза были образованы самостоятельные ханства, между которыми часто велись междоусобицы. к рубежу xvii-xviii  вв. в связи с ростом феодальных усобиц, набегов джунгар — монгольских племён, населявших район между тянь-шанем и алтаем — города на юге казахстана пришли в упадок, что нанесло удар по казахской в целом.

в 1726  г. хан абулхаир от имени старшин младшего жуза обратился к царскому правительству с просьбой о подданстве. этот жуз находился на границе с российской империей, его торговые и политические связи с россией были наиболее устойчивыми. однако посольство осталось безрезультатным; не оставляя своих намерений, в сентябре 1730  г., абулхаир вновь отправил посольство через уфу в петербург с письмом к императрице анне иоанновне и устной просьбой о подданстве и покровительстве. 8  (19)  сентября 1730  г. посланцы младшего жуза были приняты императрицей. их просьба о включении младшего жуза в состав российской империи была удовлетворена указом от 19  февраля (2  марта) 1731  г. для принятия соответствующей присяги в казахстан с грамотой к хану  абулхаиру были направлены послы во главе с переводчиком комиссии иностранных дел а.  и.  тевкелевым.

10  (21)  октября 1731  г. значительная часть собрания казахских старшин высказалась за принятие акта о добровольном присоединении младшего  жуза к россии.

казахи обязались сохранять верность императрице и её наследникам, согласились на ограничение внешнего суверенитета ханства, обязались нести службу, не нападать на торговые караваны и российских подданных, возвратить пленных, платить ясак, выделять аманатами детей ханов и султанов.

россия обязалась охранять своих новых подданных от внешнего нашествия и притеснения. на этом первом этапе присоединения не затрагивались проблемы внутренней политической жизни казахов.

для закрепления позиций во вновь присоединённых казахских землях в мае 1734  г. была организована оренбургская экспедиция во главе с обер-секретарём сената и.  к.  кирилловым. в комиссии входило всестороннее изучение вошедших в состав россии земель, разведка природных ресурсов, сооружение орской крепости, установление новой границы между и казахскими владениями. в 1735  г. был основан г.  оренбург, имевший важное значение в развитии -казахских политических и торговых взаимосвязей.

добровольное принятие российского подданства казахами младшего, а затем и среднего жуза (в 1740  г.) имело прогрессивное значение для судеб казахского народа. уже со второй половины xviii  в. общественные отношения в казахстане развивались под влиянием россии. после смерти хана среднего жуза царское правительство ликвидировало ханскую власть и в 1822  г. ввело новую систему ; в младшем жузе то же самое было сделано через два года, в 1824  г. в 40-60-х  гг. xix  в. в состав российской империи вошёл старший жуз, тем самым завершив присоединение казахских земель к россии.