Які основні мотиви ранньої творчості шевченка??​

Объяснение:Творчість Шевченка — багатогранна, як його талант. Він був і глибоким ліриком, і творцем епічних поем, і видатним драматургом та різнобічно обдарованим митцем. Літературна спадщина Шевченка обіймає велику збірку поетичних творів («Кобзар»), драму «Назар Стодоля» і 2 уривки з інших п'єс; 9 повістей, щоденник й автобіографію, написані російською мовою, записки історично-археологічного характеру («Археологічні нотатки»), 4 ст. та понад 250 листів. З мистецької спадщини Шевченка збереглося 835 творів живопису і графіки, що дійшли до нас в оригіналах і частково у гравюрах та копіях. До ранньої творчості Шевченка належать балади «Причинна» (1837), «Тополя» (1839) й «Утоплена» (1841), що мають виразне романтичне забарвлення. Своєю фантастикою і основними мотивами вони близькі до народної поезії. Поетичним вступом до «Кобзаря» (1840) був вірш «Думи мої, думи мої», в якому, висловлюючи свої погляди на відношення поезії до дійсності, Шевченко підкреслив нерозривну єдність поета зі своїм народом. Особливе місце серед ранніх творів Шевченка посідає соціально-побутова поема «Катерина» — хвилююча розповідь про трагічну долю української дівчини, яку знеславив московський офіцер. Визвольна боротьба українського народу проти загарбників і поневолювачів є основним мотивом у таких ранніх творах Шевченка, як «Тарасова ніч» (1838), «Іван Підкова» (1839), «Гайдамаки» (1841), «Гамалія» (1842). У поемах «Іван Підкова» і «Гамалія» Шевченко оспівав героїчні походи українського козацтва проти турків. Поеми «Тарасова ніч» і «Гайдамаки» змальовують різні моменти боротьби українського народу проти польського панування. Історично-героїчна поема «Гайдамаки» є вершиною революційного романтизму Шевченка. Драма «Назар Стодоля», створена на межі першого і другого періоду творчості Шевченка, є новим явищем в українській драматургії. Зображені в ній події відбуваються у 17 столітті біля Чигирина. Розвиток дії подано в романтичному дусі, проте в п'єсі переважають риси реалістичного відтворення дійсності. По-новому звучать мотиви революційної боротьби у творах Шевченка періоду «Трьох літ» (1843—1845). Перехід Шевченка до нового періоду літературної діяльності позначився в поемах «Розрита могила» (1843), «Чигрине, Чигрине» (1844) і «Сон» (1844). Поет написав ці твори під безпосереднім враженням від тогочасної дійсності на Україні. В сатиричному творі «Сон» («У всякого своя доля») автор з їдким сарказмом змалював свавілля та жорстокість російського царату і закликав до знищення цієї деспотичної системи. У грудні 1845 Шевченко написав цикл віршів під назвою «Давидові псалми» — перша його спроба переспіву й осучаснення біблійних текстів. Вміло зашифрованою формою псалмів поет засуджував тогочасний лад, надаючи старозавітним текстам зрозумілу для читача політичну спрямованість. Характерний для нового періоду творчості Шевченка є також вірш «Минають дні, минають ночі». В ньому поет пристрасно засуджує суспільну бездіяльність і пасивність та закликає до дії й боротьби. Цикл «Три літа» завершується «Заповітом», одним з досконаліших зразків світової політичної лірики. Серед творів періоду «Трьох літ» на історичні теми особливе місце посідає поема «Іван Гус» («Єретик»), написана восени 1845 з поетичною присвятою П. Шафарикові. До збірки «Три літа» включено також соціально-побутові поеми «Сова» (1844) і «Наймичка» (1845). Цикл «В казематі», написаний на весні 1847 в умовах ув'язнення і допитів у Петербурзі, відзначається глибоким ідейним змістом і високою художньою майстерністю. Він відкриває один з найтяжчих періодів у житті і творчості Шевченка, період арешту й заслання (1847 — 57). До ліричних творів автобіографічного характеру, в яких Шевченко змалював свої власні почуття, настрої й переживання, належать вірші «Мені тринадцятий минало», «А. О. Козачковському», «І виріс я на чужині», «Хіба самому написать», «І золотої й дорогої», «Лічу в неволі дні і ночі» та інші. Десятирічне заслання вимучило Шевченка фізично, але не зломило його морально. Після виходу поета на волю починається останній етап його творчості (1857 — 61). Розпочинає його поема «Неофіти», написана в грудні 1857 у Нижньому Новгороді. Наприкінці життя Шевченко почав перекладати «Слово о полку Ігоревім» (1860), та встиг перекласти лише два уривки — «Плач Ярославни» (2 редакції) і «З передсвіта до вечора». Свій останній поетичний твір, вірш «Чи не покинуть нам, небого», Шевченко закінчив за 10 днів до смерті. Провідним мотивом творчості Шевченка, що пронизує також весь його життєвий шлях, була самовіддана любов до України і нерозривно зв'язана з нею ненависть до всіх її гнобителів. У розвитку національної і соціальної самосвідомості українського народу творчість Шевченка відіграла величезну роль.

Оповідь а. дімарова про «блакитну дитину» починається з притчі про чарівний місток пам’яті. письменник використовує цю метафору для того, щоб у своєму оповіданні перенестись у власне дитинство. він опиняється по той бік містка, де знаходяться прожиті письменником роки. «і доки не щез місточок моєї пам'яті, буду ходити по ньому, хоча б він став такий вузенький, як лезо ножа». на жаль, невблаганний час віддаляє автора від нього самого, від тих часів, коли письменник був дитиною. отже, із дорослого життя а. дімаров перекидає місток пам’яті у власне дитинство, яке припало на роки великої вітчизняної війни і повоєнні роки. письменник переходить цей місток і знову опиняється у дитинстві – поряд з рідною мамою, улюбленим молодшим братом і найкращими друзями. статків у родині толика не було. мама була вчителькою з невеликою зарплатою. але у будинку хлопчика була дуже цінна річ – етажерка з зошитами і цікавими книжками. хлопчик дуже любив читати, він навіть отримав двійку через те, що на уроці читав «тараса бульбу» і при цьому уявляв себе навіть не сміливим козаком, а середньовічним лицарем. не зважаючи на небезпеку, толик разом з хлопцями полюбляв кататися на крижинах, що відкололися. а усі літні канікули хлопчик проводив на річці поряд з селом – він купався, ловив рибу та раків, засмагав на сонці. на мій погляд, люди, які виросли на природі, які провели своє дитинство на берегах чистих і прозорих річок, ніяк не можуть бути злими, похмурими і ворожими до інших. особливо мене найбільш усього вразив епізод, коли толик зі своїм нерозлучним приятелем ваньком вирішив налякати дівчат і узяв до рота жабеня. а коли з’явився завуч, хлопчик випадково проковтнув його. а потім ще довго прислухався до того, чи не стрибає це жабеня у нього в животі. як то кажуть – і сміх, і гріх. взагалі, головний герой оповідання а. дімарова далеко не «блакитна дитина», далеко не янгол. це досить незвичайний хлопець, у дитячому житті якого було дуже багато веселих і не дуже пригод. звісно, яким би не був у дитинстві а. дімаров, він краще за всіх міг зрозуміти свого сина. адже за бешкетами і розвагами у своєму дитинстві толик помічав досить важливі у житті речі і вмів їх цінувати. це і уміння товаришувати так мріяти, і почуття гумору, і відчуття краси природи, і прагнення до справедливості та добра, і відповідальність за слабших і молодши