Перечислите какие искусства относятся к музыкальной культуре XX века​

Музыка конца XIX – начала XX века, появление новых направлений – импрессионизма, неоклассицизмаНа рубеже XIX-XX столетий в европейской культуре сосуществовали разные художественные направления. Одни развивали традиции XIX века, другие возникли в результате творческих поисков современных мастеров. Самым значительным явлением музыкального искусства стал поздний романтизм. Его представителей отличал повышенный интерес к симфонической музыке и грандиозным масштабам сочинений. Для своих произведений композиторы создавали сложные философские программы . Многие композиторы стремились в своем творчестве к продолжению романтических традиций например, С.В. Рахманинов (1873-1943), Рихард Штраус (1864-1949). Я бы хотела подробнее остановиться на этих двух представителях стиля позднего романтизма. Рихард Штраус На стиль Рихарда Штрауса оказали серьезное влияние произведения Шопена, Шумана, Мендельсона. Под влиянием музыки Рихарда Вагнера Штраус обратился к опере. Первое сочинение подобного рода – «Гунтрам» (1893 г.). Это романтическое произведение; его музыкальный язык несложен, мелодии красивы и напевны. С 1900 года опера стала ведущим жанром в творчестве Рихарда Штрауса. Произведения композитора отличает и ясность музыкального языка, в них автор использовал бытовые танцевальные жанры. Творческая деятельность Штрауса продолжалась более семидесяти лет. Начинал композитор как поздний романтик, затем пришел к экспрессионизму и, наконец, обратился к неоклассицизму.

Объяснение:

Виды искусства различают по следующим типам: звуковые, словесные, зрелищные, прикладные и изобразительные.

Звуковое искусство - это музыка, словесное - литература.

К зрелищным относятся кино, театр, эстрада, цирк, хореография и телевидение.

К прикладным относятся архитектура и декоративно-прикладное искусство.

И к изобразительным: живопись, скульптура, графика и фотография.

Відповідь:

Сергі́й Васи́льович Рахма́нінов (20 березня (1 квітня) 1873, Семьоново, Новгородська губернія, Російська імперія) — 28 березня 1943, Беверлі-Гіллз, Каліфорнія, США) — російський композитор, піаніст і диригент, один із яскравих представників фортепіанного мистецтва. Відіграв визначну роль у формуванні Київської консерваторії.

народився 1 квітня 1873 у дворянській родині в Старорусському повіті Новгородської губернії в маєтку Онег. Рід Рахманінових, імовірно,[7] сягає онука молдовського правителя Стефана Великого — Василя, прозваного Рахманіним. У сім'ї Рахманінових було шестеро дітей, Сергій став третьою дитиною.

Творчий шлях неодноразово перетинався з культурно-мистецьким життям Києва та інших міст України. 18 жовтня 1893 у Київському оперному театрі Сергій Рахманінов диригував своєю першою оперою — «Алеко». У рік київської прем'єри «Алеко» були видані романси Рахманінова за творами Тараса Шевченка у вільному перекладі російського поета Олексія Плещеєва — «Дума» й «Полюбила я на печаль свою». Менш відомою є обробка Сергія Рахманінова української народної пісні «Чоботи» для хору а капела. Ця обробка так і не була видана, її рукопис залишається в архіві у Москві.

Стиль Рахманінова, що виріс із пізнього романтизму, згодом зазнав значної еволюції: подібно до сучасників — Олександра Скрябіна та Ігоря Стравінського — Рахманінов принаймні двічі (після творчої кризи 1900 та після 1926) кардинально оновлював стиль своєї музики. Зрілий та, особливо, пізній стиль Рахманінова виходить далеко за межі постромантичної традиції («подолання» якої почалося ще в ранній період), і в той же час не належить жодній із стильових течій музичного авангарду XX ст. Творчість Рахманінова, таким чином, стоїть особняком в еволюції світової музики XX століття: увібравши багато досягнень імпресіонізму й авангарду, стиль Рахманінова залишився неповторно індивідуальним і своєрідним, що не має аналогів у світовому мистецтві (крім наслідувачів і епігонів). У сучасному музикознавстві часто використовується паралель із Л. ван Бетховеном: якщо Бетховен в своїй творчості виходить далеко за межі віденського класицизму, не примкнувши при цьому до романтиків і залишившись далеким від романтичного світогляду, то Рахманінов виходить далеко за межі російської композиторської традиції, однак уникає впливів жодної з сучасних йому стильових течій. Творчість Рахманінова прийнято умовно ділити на три або чотири періоди: ранній (1889—1897), зрілий (його іноді ділять на два періоди: 1900—1909 й 1910—1917) і пізній (закордонний) (1918—1941).

Пояснення: