ІІІ. Розташуйте події в хронологічній послідовності.
А) Рим стає імперією
Б) Падіння Західної Римської імперії
В) Собор в м. Нікея
Г) Вестготи грабують Рим
Д) Діоклетіан стає імператором нужно здавать уже сейчас

1-А  2-Д 3-В 4-Г 5-Б

Объяснение:

Якось так

Українська культура напри­кінці XVII — у першій половині XVIII ст. розвивалася в су­перечливих умовах. Так, з одного боку, створення власної держави, підтримка культури збоку гетьманів, загальне національне підне­сення сприяли розвитку української культури, з іншого — її роз­виток гальмувався заходами царської влади та поступовим занепадом держави. У 20-ті рр. XVIII ст. Україною прокотилася перша хвиля русифікації. Проте в цей період ще переважали тенденції, що зумо­вили розквіт української культури. Культура цього періоду ґрунту­валася на двох основах: попередньому розвитку української культу­ри та впливу західноєвропейського бароко.

На українському ґрунті культура бароко набула особливих рис, що дає підставу вченим-мистецтвознавцям стверджувати про існування «українського (козацького) бароко». Крім того, культура цього періоду почала швидко набувати світських рис. Тяжким ударом для української культури стало підпорядкування Української православної церкви Московському патріархатові в 1687 р. Іншим кроком царату були всілякі цензурні утиски українського книгодрукування.

Освіта. Наприкінці XVII ст. освітній рівень населення козацької України залишав­ся відносно високим. Тут діяла велика кількість початкових шкіл, у яких учителювали переважно дяки. Вони навчали читати, писати, рахувати, співати. Поширеним було й домашнє навчання. Саме в цей період на Гетьманщині набула поширення форма навчання й здобуття професійних знань при канцеляріях, де викону­вали різні доручення й водночас навчалися ведення канцелярських справ, складання ділових паперів. В Україні характерною була про­фесійна підготовка підлітків через систему учнівства в ремісничих цехах. Таку підготовку здобували й козацькі діти в січовій школі на Запорожжі. Вона готувала канцеляристів, кобзарів, сурмачів.

Нижчою ланкою в системі освіти були початкові школи, їхня загальна кількість протягом XVIII ст. невпинно зростала, наприклад в семи полках Гетьманщини налічувалось близько 866 шкіл. Виникали нові колегіуми, які були середніми навчальними закладами: Чернігівський (1700 р.), Харківський (1727 р.), Переяславський (1738 р.). Значним освітнім центром став Хар­ківський колегіум. У ньому навчалося 800 учнів. Крім традиційних предметів, тут вивчалися також інженерна справа, артилерія і геодезія. У колегіумах вивчали старослов'янську, українську, поль­ську, німецьку, французьку мови, піїтику, риторику, філософію, богослов'я, математику, фізику, медицину, історію, географію, ас­трологію (астрономію), музику.На Правобережжі та західноукраїнських землях діяли переважно єзуїтські колегіуми — Луцький, Кам'янецький, Львівський, Перемишльський та ін.

Вища освіта на українських землях була представлена Києво-Могилянським колегіумом (від 1632 р.) та Львівським університетом (від 1661 р.). Києво-Могилянський колегіум за організа­ційною структурою відповідав вищим навчальним закладам Західної Європи. Після тривалих клопо­тань у 1694 р. колегіум одержав царську грамоту на самоврядування. За грамотою Петра І від 1701 р. він був перетворений на академію як вищий нав­чальний заклад. У 1709 р. тут навчалося близько 2 тис. студентів. Проте вже за декілька років їх кількість зменшилася до 165 осіб. Були тут студенти з Білорусі, Росії, Молдови та південнослов'янських країн.

Книгодрукування. Поширення грамотності серед населення спри­яло розвитку книгодрукування. Найбільшою друкар­нею в Україні з 13 існуючих була Києво-Печерська. На західноукраїнських землях продовжувала діяти Львівська братська друкарня. Вона видавала букварі та інші книжки. Значний внесок у розвиток книгодрукування зробили Почаївська та Унівська друкарні. Найбільшими видавничими центрами залишалася друкарня Києво-Печерської лаври. Важливу роль відігравала й Чернігівська друкарня. Книги друкувалися українською, церковнослов'янською, латинською та польською мовами. Прикметною рисою книгодрукування, попри заборони Синоду Російської православної церкви, стало зростання друку світської літератури. А запроваджений за Петра І гражданський шрифт зро­бив книжки більш доступними для широкого кола читачів.