Парижская коммуна 1871г.

Познакомьтесь с двумя точками зрения на историю Парижской коммуны.
1-ая точка зрения: Парижская коммуна – это большой путч, социальная болезнь общества,
подражание прежним революциям. Она ничего не создала, а только разрушала
и потребляла. Это шаг назад по сравнению с капиталистическим обществом.
Парижская коммуна не к управлению, она не служит интересам
трудящихся.
2-ая точка зрения: Парижская коммуна была первой серьезной попыткой рабочего класса
завоевать политическую власть для себя, создать свое собственное
правительство установить диктатуру пролетариата.
Она была зародышем нового типа государства, пролетарского государства.
Парижская коммуна была кровным делом масс, созданием их революционного
энтузиазма.
Задание: Какой точки зрения придерживаетесь вы? ответ аргументируйте.
2.Социально-экономическое развитие Франции. (пункт 5)
А) Приведите факты, свидетельствующие о периоде экономического роста во Франции во 2-ой поло-
вине XIX- начале XXвв.
Б) Назовите особенности финансовой политики Франции
В) С/Х – уровень развития, характерные черты.
3.Сравните особенности развития Франции и Англии в политической сфере. (пункт 6,7)
Запишите сначала черты сходства, а затем отличия.
А) наличие многопартийной системы
Б) преобладание политики буржуазного реформизма над политикой «кнута»
В) создание системы социального обеспечения.
Г) существование ограниченной монархии с верховенством власти парламента.​

Объяснение:Наприкінці VII ст. араби відвоювали від візантійців Північну Африку й вийшли до Атлантичного океану. Вони зуміли навернути в іслам місцеві берберські племена. У 710 р. загін арабів здійснив набіг на Іспанію через протоку, яку в давнину називали Геракловими Стовпами. Прибережна скеля, до якої пристали кораблі завойовників, отримала назву Джебель аль-Тарік, тобто Гора Таріка. Саме таке ім'я мав арабський полководець, який першим переправився через протоку. Згодом ця протока, що відокремлює Європу від Північної Африки, за його ж іменем отримала дещо змінену назву — Гібралтар.

Під час цього набігу араби обмежилися плюндруванням прибережної території, а вже 711 р. значно сильніше військо арабів та берберів під командуванням Джебель аль-Таріка переправилося через протоку і вторглося в Іспанію. У першіїі же великій битві вестготське військо зазнало нищівної поразки. За кілька років араби й бербери (християни називали їх маврами) захопили більшу частину Іспанії та просунулися вглиб Франкського королівства, однак були зупинені Карлом Мартеллом.

На перших порах мусульманська Іспанія, яку називали аль-Андалус, входила до складу Арабського халіфату. Коли в халіфаті владу захопили Аббасиди, Абдаррах-ман із династії Омейядів 756 р. заснував в Іспанії емірат зі столицею в Кордові. Формально він визнавав владу халіфату Аббасидів у Багдаді, але згодом аль-Андалус став незалежною арабською державою, яка в X ст. досягла вершини політичної могутності. Тут було створено дієву адміністрацію, податки дозволяли утримувати армію найманців і військовий флот. Правителі використовували східні церемоніал та моду на одяг і страви, за арабських поетів і співців.

Араби збагатили різні сфери життя іспанців. В арабській Іспанії почали вирощувати рис, цукрову тростину, гранатові дерева, бавовну тощо. Було розширено систему зрошувальних каналів, що покращувало землеробство. Особливого розмаху досягло виноградарство. Розвивалося і скотарство, передусім вівчарство. Селяни брали в оренду від великих землевласників ділянки землі й вносили за користування ними грошову плату. У містах процвітали різні ремесла: виготовлення тканин, виробництво зброї, скла, предметів розкоші, обробка шкіри.

Економічні успіхи супроводжувалися культурним піднесенням: розвивалася наука, відкривалися бібліотеки та навчальні заклади, що вважалися чи не найкращими в тогочасній Європі.

На півночі Піренейського півострова маври так і не змогли підкорити гірські райони Астурії, де існували невеличкі християнські держави. Звідси й розпочалося повернення захоплених арабами земель, яке отримало назву Реконкіста (з їси. — відвоювання). Початком Реконкісти, що розтяглася майже на вісім століть, вважається битва 718 р. біля містечка Ковадонга, у якій іспанці-християни розбили арабський загін.