Уявіть, що ви журналіст української газети, якому доручили підготувати статтю про події, пов’язані з Рухом Опору України в роки Великої Вітчизняної війни. Вкажіть на проблеми, що виникли в ході його розгортання

Відповідь:

Під час Другої світової війни на українських землях виникли сприятливі умови для активізації українського національно-визвольного руху, метою якого було створення на етнічних землях суверенної Української держави. Цей рух у 1930-их рр. очолила Організація українських націоналістів.  

Сваволя польської влади та початок німецько-польського конфлікту спонукали ОУН до проведення загальних військових вишколів своїх членів і симпатиків згідно з інструкцією КЕ ЗУЗ щодо організації повстанської боротьби в разі оголошення польською владою загальної мобілізації. Ця інструкція вимагала від членів ОУН ухилятися від призову до польської армії та переховуватись у лісах, об’єднуватись у повстанські загони.

На початку липня 1939 р. Провід ОУН (ПУН) домовився з німецьким Абвером про формування "Українського легіону" під керівництвом полковника Романа Сушка. ПУН розглядав цю військову одиницю як основу майбутньої української армії. Однак активної участі у бойових діях проти Польщі під час вересневої кампанії 1939 р. легіон не взяв.

У середині вересня внаслідок поразки польської армії на фронті та деморалізації суспільства виникли сприятливі умови для збройного повстання українських націоналістів, що базувалось на "теорії побудови держави від першого села". Її автором був військовий референт КЕ ОУН Михайло Колодзінський–"Гузар". Відповідно до цієї теорії, у разі захоплення влади в будь-якому українському населеному пункті члени ОУН повинні були проголошувати відновлення Української держави.

Активну участь в антипольських повстаннях, які охопили більшу частину Галичини та Волині, взяли близько 8 тис. повстанців. Бої та сутички повстанських бойових груп ОУН із польською поліцією та армійськими частинами виникали майже у кожному повіті Західної України. Однак це повстання не призвело навіть до короткотривалого проголошення самостійності. Вже 17 вересня 1939 р. розпочалась радянська окупація краю.

Діяльність ОУН у 1939–1941 рр. в Галичині

Після окупації у 1939 р. Західної України більшовики розпочали арешти діячів політичних партій і громадських організацій. Єдиною організованою політичною силою, яка вистояла проти більшовицького терору, була ОУН. Провід ОУН, що перебував у Кракові, намагався не допустити встановлення сталінського тоталітарного режиму на Західній Україні.  

З 1939 по 1941 рік НКВС провів 5 спецоперацій проти ОУН, під час яких було заарештовано майже 5,4 тис. членів і симпатиків організації. Крайова екзекутива була двічі розгромлена, провідних діячів підпілля заарештовано. Відразу після першого арешту крайової екзекутиви в березні 1940 р. до Львова скерували досвідчених підпільників Д. Мирона і Л. Зацного, які сформували нову крайовий осередок на Західній Україні. Новий провід запровадив сувору конспірацію та розпочав підготовку до антирадянського повстання. З цією метою був створений спеціальний штаб. У вересні 1940 р. НКВС завдало чергового удару по українському підпіллю. Під час була розгромлена Львівська крайова екзекутива, Станіславський, Коломийський і Стрийський окружні проводи. Однак радянським спецслужбам не вдалось остаточно ліквідувати українське націоналістичне підпілля на території Західної України. Ті провідники, що уникнули арешту, незабаром відродили організацію, посилили конспірацію, припинили співпрацю з Юнацтвом ОУН і відсторонили від роботи всіх осіб, яких запідозрило НКВС.  

У листопаді 1940 р. чисельність ОУН у західних областях становила близько 7 тис. осіб. Окрім арештів для боротьби з підпіллям НКВС застосовував метод показових судів. Найвідомішим судовим процесом став "процес 59-ти" у Львові. Незважаючи на рішення суду розстріляти 42-ох молодих людей, підсудні не відмовились від своїх поглядів та переконань. Незважаючи на більшовицькі репресії 1939-1941 рр., організація змогла зберегти основне кадрове ядро для подальшої боротьби в нових умовах.

Пояонеснення:

таке підійде?

Виктор Тоненский под 453 годом сообщал о смерти Аттилы. Указывалось, что борьба его сыновей за власть ослабила гуннов. Исидор Севильский сообщал, что гуннов остановили готы. Он говорил, что правитель вестготов Теодорид вместе с Аэцием воевал в битве на Каталаунских полях против гуннов, которые опустошали Галлию, грабя в ней города. Гунны были вырезаны готами почти до полного истребления и со своим королем Аттилой бежали в Италию, где осадили некоторые города. Их поразили голод и кара небесная. Император ромеев Маркиан послал против гуннов войско и поразил их стремительной атакой. Серьезно ослабленные гунны вернулись в свои земли. Вскоре Аттила умер, и сразу после этого его сыновья начали борьбу за наследство, уничтожая друг друга своими же мечами. Так гунны постепенно исчезли.

Похожими словами эти события описал Йордан. Он говорил, что гунны ослабли из-за своих усобиц. Распоряжаясь землями бывших сподвижников отца (в частности, правителя гепидов Ардариха), гунны привели свое государство к упадку. Ардарих восстал против них, его поддержали свевы, руги, герулы, аланы. В битве при реке Недао гунны были разбиты, там же погиб сын Аттилы, которого отец хотел сделать своим наследником. Сообщалось, что в битве погибло около 30 тысяч гуннов (это, естественно, преувеличение). Гунны были прогнаны к берегам моря. Однако Йордан далее сообщает, что гепиды овладели землями в Дакии, а остготы — в Паннонии. Сарматы и часть гуннов были поселены ромеями как федераты у Кастра Марис в Иллирике. Аланы, скиры, садагарии были поселены в Малой Скифии (Добрудже) и Нижней Мезии. Сообщалось, что Эрнак поселился в Малой Скифии, а его родственники Емнецур и Улциндур поселили своих людей в Утусе, Искусе, Алмусе в прибрежной Дакии. Много гуннов расселилось в Романии — от них происходили сакромонтисы и фосатисы. Паннонией управляли братья Валамир, Тиудимир и Видимир из остготской династии Амалов. Они разбили гуннов, которые хотели восстановить свою власть над остготами. Денгизих во главе племен ултинзуров, ангискиров, битугуров и бардоров вторгся в Нижнюю Паннонию. Германскими союзниками гуннов были ангискиры, скиры Эдекон и Хунульф и вождь свевов Хунимунд. На стороне гуннов выступили также сарматы Беука и Бабай. Гунны были разбиты остготами сначала у города Басианы, а потом на реке Болия. После этих поражений свевы перестали зависеть от гуннов, а сарматы были разбиты ромеями. С того времени остготы начали расширять свои владения на Македонию и Фракию. Теодорих Страбон был реальной угрозой для ромеев. Гуннов же после поражения на Болии Йордан не упоминает как реальную силу.

Сведения латинских источников хорошо дополняет греческий хронист Приск Панийский. Следующая волна переселенцев, которая была представлена огурскими племенами, открыла славянам путь к Дунаю. Под 463 годом Приск Панийский сообщал о переселении племен сарагур, огур, оногуров под давлением сабиров. Огурские племена вторглись в земли акациров. Под 466 годом сообщалось, что сарагуры вместе с акацирами вторглись в земли персов через земли Иберии и Армении, вероятно пройдя один из перевалов через Кавказ. В таком случае, аланы оказали им Под тем же годом говорилось, что вождь гуннов Денгизих поднял оружие против ромеев. Учитывая территорию расселения гуннских племен альциагиров и ултинзуров, они также были сокрушены огурами. По сведениям Приска Панийского, в 467 году остготы перебили находящихся у них гуннов, которыми руководил Хелхал. Землей, в которой происходили эти события, вероятно была Паннония или Мезия. Сын Аттилы Денгизих территории для поселения и, не получив ответа, вторгся в владения ромеев. Комес Марцеллин сообщал о набеге «Денцига», сына Аттилы, под 469 годом.