Напишіть твір на тему: Мій улюблений твір Т. Шевченка Только не копируете с интернета

Повість «тіні забутих предків» належить до золотого фонду нашої класики. це — лебедина пісня м. коцюбинського, зелена казка гуцульських гір, у якій він вознісся на верховину слова. і свого, й українського, і загалом — красного, бо, читаючи повість, іноді ловиш себе на думці, що краще, ніж тут, про що-небудь сказати годі, а зокрема про карпати, гуцулів і їхній світ — то й поготів.кожне справді значне явище витворює навкруг себе своєрідне силове поле, продовжує жити в нових формах, жанрах, шедеврах. саме так сталося й тут. однойменний кінофільм с. параджанова посідає в нашій культурі, мабуть, не менш почесне місце, аніж повість, за мотивами якої його знято. свідчення цьому — і гран-прі на міжнародному фестивалі у аргентині, і великий прокатний успіх в україні та за її межами; і це, на мій погляд, особливо важливо, що «тіні» с. параджанова, у свою чергу, перегорнули нову золоту сторінку в історії українського кінематографу, на якій, окрім с. параджанова, полишили свої автографи актор і. миколайчук, оператор, а потім режисер ю. іллєнко, художник г. якутович та ще ціла плеяда блискучих імен. їхніми зусиллями українське «поетичне кіно» відновило свою довженківську силу і заграло новими барвами.неприпустимою помилкою було б заводити мову про якусь ієрархію цінностей: що є кращим — фільм чи літературний твір, за мотивами якого | цей фільм знято? не потрібно (як сказав би франко) тулити кругле до рівного, бо ці речі непорівнянні. у нашім випадку маємо справу не просто з екранізацією повісті, а з двома рівноцінними творами на одну тему. с. параджанов (і його знімальна група) мовою кінематографу показали те саме, про що м. коцюбинський розповів за красного слова. кожен своїми засобами, вони вбрали в барвисту неперевершену плоть — дух карпат.чим так вабить кожного, хто потрапляє на гуцульщину, ця місцина? так, звичайно, красою природи, екзотичними звичаями та побутом її мешканців, унікальною міфологіє та все ж обмежитися отаким переліком суто зовнішніх рис було б замало. вона вабить своєю первозданністю, а також недоторканністю. вона досі така, як була й уся «решта» землі колись, на початку світу. хіба ж можна сказати, коли відбуваються події твору? сто і тисячу літ тому тут усе було приблизно так само, як і 1911 року, коли в гуцульськім селі криворівня гостював, збираючи матеріал, м. коцюбинський. «якби тільки ви знали, який це дивний, майже казковий закуток . смакую всю насолоду первісного життя», — писав у листі до м. горького із криворівні.кохання івана й марічки — то любов «у раю». вони не знають, що таке гріх, бо дивилися, що все довкола них парується, і не розуміли, чому це в людини — частини природи — мало би бути інакше. вони живуть серцем, а не розумом, і серцем відчувають, що добре, а що погано, а що — і неможливо. коли гуцульська джульєтта гине, гуцульський ромео виявляє, що жити без неї не може. і тому він починає повільно вмирати. життя і смерть, любов і ненависть — найголовніші, найвизначальніші категорії, тут, у первіснім світі, переживаються уповні, такими, якими вони є насправді. людина «рівнинна», «цивілізована» часто вже й не пам'ятає, що це таке, живучи упівсили, захищаючись від болю і радості «цивілізованими» пристосуваннями. однак ностальгійна туга за отим первісним, справжнім все ж озивається десь у закутках серця. і тоді ця людина поспішає в карпати, щоби запричаститися духом цієї землі, як поспішав у 10-х роках xx ст. м. коцюбинський, а в 60-х — с. параджанов і ще тисячі й тисячі вічних карпатських прочан, спраглих причастя від справжнього.