Фонетичний розбір слова джміль​

Була весна. про сніг колишній давно забули ліс і сад. стояли яблуні та вишні у квітах з голови до п'ят. все оживало, все раділо в зеленім лісі і в садку. і кожен сам знаходив діло собі під силу й до смаку. отам, де сосни із-за тину здаля дивились у квітник, розкинув довгу павутину павук — похмурий працівник. він жив у хатці на гілляці, щоранку вдосвіта вставав, а вставши, зразу йшов до праці і плетиво своє снував, ще й буркотів: — щоб мух ловити, міцні тенета я роблю. я дуже впертий, працьовитий, неробства зовсім не терплю!   поміж дерев, найстарших віком, у гущині серед трави, на сто дверей і двісті вікон стояв будинок мурашви. виходили крізь всі ті двері щоранку тисячі мурах і метушились до вечері і по землі й по стовбурах. вони тягали суччя, дрюччя, за себе важчі в сто разів, облазили дерева й кручі усі — з верхів і до низів. а ввечері повзли додому і так, щоб чути скрізь було б, хвалились: — всім давно відомо, що й ми ненавидим нероб!   неподалік, де тихо дзенькав серед трави ясний струмок, бджілок родина чималенька вселилась в гарний теремок. вони збирали мед на квітах аж до вечірньої зорі. і клопоту шок працьовитих любили всі, малі й старі, бо, хоч і мали гострі жала, вони й самі любили всіх і тільки тих не поважали, хто байдикує всім на сміх.