сделать анализ стихотворения По метрикам я — сын земли кубанской,
А по корням отцовским, по нутру
Я — веточка берёзки таволжанской,
Сосновая хвоиночка в бору.

Мне не ходить дорогою чужою,
Своя тропинка всё-таки милей.
Где б ни был я — всегда живу душою
На родине, на отчине моей.

Пускай другим ни холодно, ни жарко,
Чья жизнь летит, как по ветру листва.
Ты не суди их строго, Таволжанка,
Иванов тех, не помнящих родства.

Не слушай ты наcмешки их и хохот,
Чтоб чистоты своей не замарать.
Хоть без тебя прожить они и смогут,
Но без тебя не смогут умирать…

АНАЛИЗ СТИХОТВОРЕНИЯ В.Я. БРЮСОВА "СЫН ЗЕМЛИ"

  Поэт объявляет себя сыном земли:

Я - сын земли, дитя планеты малой,

Затерянной в мировом,

Под бременем веков давно усталой,

Мечтающей бесплодно о ином.

  На земле "дни и годы - кратки", здесь живут загадочные безумные души, на земле "сны любви баюкает луна". От сотворения земли до современных дней люди были "узниками на шаре скромном" и с тоской смотрели на движение планет в небе. Люди стремились к другим мирам, к существам, "живущим в мирах иных". Поэт не знает, будет ли услышан его голос жителями других планет, но если его услышат, то непременно поймут то, что он хочет им сказать. Он обращается к властелинам "Марса иль Венеры" со словами о том, что когда-нибудь они встретятся.

ответ:

за сивої давнини, коли над усім світом панував іще не зевс, а його батько кронос, люди, що тільки-но розселились по землі, були кволі, безсилі, лякливі. вони не вміли ні думати, ні розуміти того, що бачили довкола. зі страхом дивилися вони на грозові хмари й на пекуче сонце, на безкрає море й на і гори. і здавалося людям, що то могутні божественні істоти.

згодом владу над усім світом здобув зевс, що скинув батька в тартар — у найглибше дно землі й моря, що лежить далеко під царством мертвих, похмурим аїдом1. зі своєї небесної осяйної височини зевс і не дивився на нужденних людей, а ті ледь животіли серед незбагненної, ворожої природи. скільки їх гинуло від хвороб та голоду, в боротьбі із жорстокою стихією! так би зачах і загинув назавжди рід смертних людей, якби не став їм на захист і найблагородніший серед безсмертних — титан прометей.

матір’ю його була велика феміда, богиня справедливості й правосуддя. а батько — іапет — належав до роду могутніх титанів, що їх здолав зевс і скинув навіки у тартар. такої долі зазнав іапет, але зосталися його сини — атлант, менетій, прометей та епіметей. двох перших зевс теж покарав за сміливу спробу змагатися з ним: у менетія поцілив вогненною блискавкою, і той упав просто в тартар, а величезному атлантові надумав іншу кару — тримати на собі все небесне склепіння.

а розумний і мужній прометей сам став на бік зевса. він як ніхто розумів, що дикі, свавільні титани не можуть справедливо правити світом — для цього, крім сили, потрібний ще світлий розум.

прометей мав благородне, велике серце, він перший зглянувся на людей, навчив їх будувати світлі житла, плавати на човнах, напинати вітрила, полювати лісову звірину, приручати тварин. він перший запріг у ярмо дикого бика, перший приборкав вільного коня, і ті стали вірними помічниками людини. прометей навчив смертних лікуватися цілющим зіллям, знаходити путь по зорях і лету птахів, навчив добувати із землі мідь, золото й срібло та користуватися щедрими дарами природи.

а громовладний зевс і далі не зважав на людей. зате його сини й дочки — молоді боги, що безжурно жили на олімпі, — зацікавилися тими дрібними істотами, які сновигали десь далеко внизу, на землі. знічев’я безсмертні навіть узялися людям, навчати ремесел і хліборобства, але за те зажадали від них великої шани і багатих дарів.

щоб скласти таку угоду, якось зібралися обидві сторони. від богів виступав зевс, від людей — титан прометей, хоч сам був безсмертний. він побоювався, що люди не зможуть протистояти богам, і поспішив їм на поміч.

титан так уболівав за долю смертних, що вдався навіть до хитрощів. коли жертовного бика, він сам зарізав його і поділив тушу на дві частини. до більшої купи поскладав самі кістки, але прикрив їх гарним, лискучим жиром, а меншу, де було смачне м’ясо, прометей загорнув у брудну бичачу шкуру, ще й поклав зверху гидкі тельбухи.

— батьку наш зевсе, вибери собі яку хочеш частину, — лукаво запросив прометей. — те, що ти вибереш, люди надалі віддаватимуть безсмертним богам

як прометей і сподівався, зевс узяв собі купу, більшу і кращу на вигляд. відтоді смертні стали їсти м’ясо, а кістки спалювати на шану безсмертним.

розлютився зевс, збагнувши, як обдурив його прометей заради тих смертних нікчем. страшно загримів вів з темно-хмарного. олімпу і жбурнув на землю вогненні стріли-блискавки. а потім надумав кару, аби дошкулити прометеєві: він відмовив смертним у тому, що було їм доконче потрібне, у життєдайнім вогні.

— хай їдять м’ясо, але сире! — гримів люто зевс.

ів людей своїм великим серцем титан прометей і сміливо порушив зевсову заборону. якось він перестрів афіну палладу, любу зевсову дочку. богиня мудрості була завжди прихильна до титана, тож він і попросив її відчинити йому потай двері чорного ходу, що вів до зевсового палацу.