Завдання 2. Здійсніть взаємодію купруму(2) оксиду з хлоридною кислотою. Які властивості купрум(2) оксиду характеризують це перетворення?

Вересень     назва першого місяця осені філологи пов’язують з вересом – рослиною,    поширеною майже на всій території україни. цей вічнозелений кущ квітує з серпня і до кінця жовтня. але саме у вересні рожево-бузкове суцвіття вересу найпишніше вкриває соснові бори, торф’яники та піщані пагорби.     сучасна офіційна назва вересня набула в україні сталого вжитку відносно недавно – на початку хх століття. доти  кожний регіон мав    свою „” назву. у давньоруській мові зустрічається „офіційна” назва – „руєн”. паралельно з руном уживалася й назва – „зарев”.  ці назви, на думку мовознавців, походять від жовтого кольору (саме о цій порі починає жовтіти листя). у книжній мові періоду київської русі зустрічається також назва „варєснець”, яка також пов’язана з вересом.         на західноукраїнських землях відомими є назви „маїк” (починають маятися, тобто зеленіти ранні сходи озимини) і „сівень” – пора масового висівання збіжжя.       проте у переважній більшості європейських мов вживається латинська назва – „сентембер”, що означає сьомий, адже у давньому римі цей місяць і справді був сьомим, оскільки річне літочислення брало свій початок з березня.  з прийняттям нового, григоріанського календаря, в якому початок нового року було перенесено на січень, назву місяця залишили старою.         із середини вересня починається масовий відліт птахів у вирій. колись, побачивши у небі ключ журавлів, наші пращури приказували: „із чужої сторононьки повертайтесь додомоньку! ” при цьому загортали в хустинку грудочку землі і тримали її до весни. весною, побачивши перший журавлиний ключ, землю закопували на полі чи городі, щоб весна була щедрою і буйною.         кожний місяць має свої головні дні. для вересня таким днем є 14 вересня – день семена, початок справжньої осені. „хто не посіє до семена, в того життя буде злиденне”, –  мовить народне прислів’я. саме до цієї дати селяни поспішали посіяти озиму пшеницю.       від цього дня ткачі встановлювали свої верстати і починали ткати килими. бралися за роботу й усі інші сільські майстри: столярі, стельмахи, ковалі.       від „семена” починали копати картоплю. у полі чи городі розкладали вогнище, пекли картоплю з нового урожаю, їли і гріли руки – „щоб не мерзли взимку”.       існувало вірування, що в цей день горобці злітаються в очерет і там їх чорти міряють на мірки: все, що в мірці – чортове, а поза міркою – людське. тому, мовляв, після „семена” горобців по селах стає менше.       із „семеном” пов’язували   і початок церковного року, який широко відзначали ще у xviii столітті у києві та його околицях.