НЕПРАВИЛЬНО оформлено пряму мову в рядку:
А)Український письменник В. Винниченко якось сказав: “Як нудно сіро проходить життя людей неталановитих, так нудно й нецікаво живуть без любові навіть талановиті”.

б)“Суспільність, – говорив М. Грушевський, – що має віру в себе, мусить мати й відвагу глянути на правду свого минулого, щоб зачерпнути в ній не зневіру, а силу”.

в)Мати Тереза знала силу посмішки, тож усім, хто зневірився, радила: “Отримавши від життя чергового удару, скажіть собі: “Усе могло бути набагато гірше” і посміхніться”.

г)“Слово – найтонше доторкання до серця, – був переконаний В. Сухомлинський, – воно може стати і запашною квіткою, і живою водою і розжареним залізом”.

д)“Митець не може відвернутися від своєї сучасності, – говорив Альбер Камю і далі пояснював: “Якби він відвернувся від неї, то промовляв би в порожнечу”.

До редакції журналу щодня надходять чимало щирих і відвертих листів.  ці два листи прийшли до редакції одночасно від дівчат-ровесниць.  перша працює в  канцелярії. вона вважає свою працю буденною, нецікавою і заздрить геологам,які подорожують, сплять у наметах і бачать зоряне небо замість стелі. інша працює геодезистом.  вона місяці проводить у полі. дівчина заздрить своїм ровесникам з міста, які мають можливість увечері ходити в театр чи на дискотеку. вона ненавидить свою професію, і пише про те, що ,напевно, сіла не в “свій” потяг. справді, це не просто вибрати “свій” потяг вчасно і правильно. багато хто помиляється, через  звичайні штампи, нав’язані нам телеканалами, журналами та книжками.     насправді, життя геолога – це не тільки мальовничі краєвиди, гітара біля вогнища. це ще і  бездоріжжя, безсімейність,  тяжка фізична праця. життя лікаря-хірурга – це не тільки   марлева пов’язка на обличчі, яскраве світло в операційній і щасливі очі пацієнта, а й  щоденне психологічне і фізичне виснаження.  життя вчителя – це не тільки букети квітів на свята, а ще й  перевірка зошитів, великі класи з учнями, до кожного з яких потрібно шукати індивідуальний підхід. чи не здається вам, що за певним штампом професії ми вже не можемо розгледіти саму людину, яка присвятила їй все життя?