Придумати закінчиння до твору "Сіроманець"

Відповідь:

Власне закінчення до твору "Сіроманець" М. Вінграновського пропоную скласти так:

   З тих часів Сашко та Сіроманець завжди були разом. Сіроманцю ще кілька разів знадобилось відвідати клініку, щоб стати остаточно здоровим. Через кілька місяців потому Сіроманець знайшов собі вовчицю. Він ніколи не лишався тепер самотнім. Про Сашка вовк не забував. Вони часто зустрічались та проводили час разом. 

    З тих часів Сашко та Сіроманець завжди були разом. Сіроманцю ще кілька разів знадобилось відвідати клініку, щоб стати остаточно здоровим. Через кілька місяців потому Сіроманець знайшов собі вовчицю. Він ніколи не лишався тепер самотнім. Про Сашка вовк не забував. Вони часто зустрічались та проводили час разом. 

Вогник далеко в степу» характеристика  “вогник далеко в степу” – змальовує тяжкі перші повоєнні роки. повість написана від першої особи – головного героя павла, що поглиблює психологізм твору. просто і невимушено письменник розкриває велич душі і юного оповідача, і його мачухи, тітки ялосовети, яка вийшла заміж за вдівця із сином за місяць до війни, сама овдовіла, але хоче поставити на ноги павла. краса душі майстра, наставника 5-ї групи ремісничого училища, куди вступив павло, виявляється в епізоді першого завдання, що виконали хлопці. вони виготовили лопати – найпотрібніший інструмент у роки відбудови спаленого і розореного господарства. правдиво змальовуючи життя п’ятнадцятирічних підлітків, тютюнник не оминає тему першого кохання: павло разом із друзями ходять на вечорниці. у хлопця закохана маня, але він по-дитячому сором’язливо боїться цього першого почуття. драматичність ситуації була типовою для повоєнних літ – дорослі дівчата прагнули вийти заміж, але їх ровесники полягли на фронтах. тож і виходило, що не хлопці упадали за дівчатами, а навпаки, ще й женихи були молодші років на чотири-п’ять. труднощі повоєнного життя розкриваються з перших сторінок повісті. коли павла з першого разу не взяли до ремісничого училища, тітка гірко плакала: “а їсти що? хліба намолотили тільки в державу і то не хватило до плану”. другого дня сама повела пасинка до директора училища: “тітка ялосовета одразу заплакала, почала розказувати, що хату нашу “вкинуло бомбою в річку”, що живемо ми в тій хаті, як у норі, одягатися ні в віщо, їсти теж не дуже… а я стояв, дивився у підлогу і тримав у спітнілій руці згорнуті в дудочку документи: заяву, метричну довідку, табель за п’ятий клас і автобіографію. мені було ніяково від того, що тітка ялосовета розказує все про нас – хоч воно й правда – та ще й підхвалює мене: –  він слухняненький, роботящий, не дивіться, що такий ото малий. він підросте. і вчиться ловко, самі ловкі оцінки…” . день змінювався іншим днем, хлопці здобували робочі професії, але незмінним залишалося одне – їхня дружба. павлентій товаришував із трьома василями – силкою, оборою і кібкалом. вони жили в одному селі, щодня ходили по вісімнадцять кілометрів до училища і додому: “дорогу до райцентру ми поділили на станції. /…/ з цими станціями нам стало ходити веселіше: не встигнеш дійти до першої, а вже і другу видно”. кібкало серед хлопців найзаможніший: у нього є і чоботи на зиму, і валянки, і сумка для зошитів. але він і найжадібніший: їсть потихеньку він інших, “по-курячому нахиливши голову” до сумки. одного разу хлопці спробували вкрасти абрикос у діда штокала. скупішої жінки, ніж баба штокалка, у селі не було. поки юні горе-злодії чекали у засідці, дід сам пригостив їх смачними і відчув справжній смак, поділившись із дітьми: “щодня топчуся по них, а ніколи ще такі добрі не були”  . працьовитість і дружба – головні засади життя юних персонажів повісті. але одного разу стався випадок, що довів і мужність павла. узимку він звично йшов у райцентр, коли шлях йому заступив вовк. у цій ситуації виявилася кмітливість хлопця: його виручила машина, що їхала дорогою. він встиг догнати її і вчепитися у гак, а потім залізти у кузов. рятівником виявився давній ворог друзів – шофер на прізвисько фріц. але він і не думав дітям: “– я вас візьму-у… ви в мене покатаєтесь! – сказав фріц якимось звірячим голосом”. фріц мало не вбив павла: “і в цей час півторатонка так рвонула з місця, що борт вирвався з моїх одубілих пальців, і я перекида полетів на бруківку”. і цей епізод сприяв зміцненню дружби між дитбудинківцями і сільськими хлопцями. горді й незалежні сироти трималися осторонь від місцевих хлопчаків. а пригода з павлом, що мало не скінчилася трагедією, поєднала їх: “– беріть десять душ і на дорогу. тільки обережно. – зробимо, товаришу майстер, – сказав гришуха, ніби аж весело.  – од нас не втече”. окраєць хліба, протягнений гришухою, означав набагато більше від слів. назву повісті можна інтерпретувати так: вогник – це символ майбутнього життя хлопців, надії на щастя. він поки що “далеко в степу”, але своїм чесним і безкомпромісним життям, працею, дружбою вони щодня потроху наближають його. в одному із записників тютюнника є такий висновок: “найвища наука життя  – мудрість, а найвища мудрість – бути добрим”, “я люблю стареньких і малих – і тих, і тих за мудрість і доброту”. герої григора тютюнника не лише несуть у своїй душі вогонь добра (ще одне символічне значення назви повісті), але й щедро діляться ним із навколишнім світом. для них добро у всіх багатоманітних проявах  – головний моральний імператив буття. таким був і григір тютюнник – письменник і людина.