100 БАЛОВ!!! Зростання і взаємини зі світом» на тему «Рятівна сила художнього слова письменника» (візьміть за основу твір, Запах думки)

ЗРОСТАННЯ І ВЗАЄМИНИ ЗІ СВІТОМ

Діти Європи та всього світу дуже люблять братів Лев’яче Серце, Міо, Конрада. Джима Гудзика й машиніста Лукаса. Хочете більше дізнатися про цих літературних героїв і про тих, хто їх створив? Тоді оберіть із запропонованих у цьому розділі книжок один чи два твори (або скільки схочете), прочитайте, порадьтеся з друзями й разом з учителем визначте теми уроків про сучасну літературу. У вас є право вибору цікавої книжки! Вирушаймо у відкритий р сучасної літератури!

З любов’ю до

книжки

Художність в оцінці творів мистецтва

Чи замислювалися ви колись над тим, чому одні літературні твори справляють на нас величезний вплив і живуть у часі, а інші ми швидко прочитуємо (інколи не дочитуємо) і так само швидко забуваємо? Секрет цього явища полягає в тому, що одні твори є художніми, а інші не можна назвати такими. Що таке художність? Як навчитися розрізняти художню вартість творів? Як розібратися в колі читання й зробити правильний вибір? Це надто важливо щодо сучасної літератури, де поряд із справді художніми творами з’являється чимало низькопробних явищ, що не тільки не сприяють, а можуть навіть

зашкодити людині.

Поняття художність можна розглядати в широкому й вузькому значеннях. У широкому розумінні художність – це властивість мистецтва, яка відрізняє його від інших форм відображення життя (наприклад, від науки). У цьому значенні художність пов’язана зі специфікою образного бачення світу.

У вузькому розумінні художність – це вартість (якість) мистецького твору (у тому числі літературного), що визначає його суспільну й естетичну (тобто з погляду краси, художньої довершеності) значущість.

РЯТІВНА СИЛА ХУДОЖНЬГО СЛОВА ПИСЬМЕННИЕА

У сучасної поетеси Ольги Копилової є пісня-притча 

про письменника, який потрапив в ад. З кожним роком вогонь під ним розгорався все сильніше.  На здивоване питання письменника Ангел відповів, що його твори продовжують ”отруювати” нові покоління людей. Саме до таких творів часто відносять роман М. Булгакова „Майстер і Маргарита”, називаючи його „Євангелієм сатани”, бо автор віддає  нечистій силі право творити справедливий суд, нагороджувати і карати, і врешті-решт вирішувати вічну участь героїв. Але відомо, що дехто прийшов до Бога, прочитавши „Майстра і Маргариту”; дійшовши до думки, що земне життя людини – лише підготовка до справжнього, вічного буття. Інших захоплює історія кохання героїв, і вони стверджують, що саме кохання врятує світ.

Та чи дійсно Майстер і Маргарита кохали один одного? Для мене аксіомою є думка, що кохання – це самозречення. А у стосунках Майстра і Маргарити багато егоїзму. Хоч, на перший погляд, це звучить цинічно, але я вважаю, що Майстру потрібна була Муза, яка підтримала, надихнула у важкий час, а Маргарит набридла буденність її щасливого життя. Жодного разу ця жінка не замислювалась, що відчуває чоловік, якого вона залишила. І якщо  Майстер називає її ”таємною дружиною”, то Маргарита – „коханцем”. Як відразливо це звучить!

Як влучно помітив диякон Андрій Кураєв, глава, де описана історія знайомства героїв, починається приторно пафосно, наче автор глузує над тим почуттям, яке виникло між Майстром і Маргаритою, бо воно лише називалось коханням, але по суті ним не було.

Спочатку мені здавалось, що Маргарита – самовіддана жінка, бо вона стала відьмою, щоб бути з Майстром, а у Воланда по здійснення не свого бажання, а врятувати від мук душу Фріди. Здавалось, нічого поганого, навпаки, Маргарита постає ще позитивнішим персонажем. Але коли уважніше вчитатись, – Маргарита стала відьмою, щоб повернути  собі „свого Майстра”, її не турбувало, чи хоче він цього. А Фріду вона врятувала через  те, що не хотіла поставати  перед нею безсилою, бо дала їй надію на порятунок.

Залишається невідомим, чи будуть  Майстер з  Маргаритою щасливими у новому житті, чи краще було б, коли Маргарита залишилась би собою і не продавала  найцінніше, що є у кожної людини – свою душу, яку дав Господь для вічного життя.

Мені не зрозуміло, кого врятувало це „кохання”. Але це моя суб’єктивна  точка зору. Багато людей вважають інакше і можуть це довести.

  россия богата не только безграничными просторами, плодородными землями, фруктовыми , но и незаурядными людьми, праведниками, одарёнными чистой, божественной энергией. они смотрят на нас ясными глубокими глазами, будто заглядывают в душу, да так, что ничего от них не скроешь. праведники жертвуют многими жизненными прелестями ради чистоты души, с радостью окружающим достойно преодолеть все невзгоды, выйти победителем из борьбы с самим собой, духовно очиститься. и что бы о них ни говорили, сколько бы ни удивлялись их неприхотливости, на земле всегда найдётся место таким людям, ибо они проповедуют правду.          железная дорога чёрной змейкой убегает за горизонт, по ней всё так же проносятся поезда, где-то быстрее, где-то медленнее. но “на сто восемьдесят четвёртом километре от москвы по ветке, что идёт к мурому и казани, ещё с добрых полгода после того все поезда замедляли свой ход”. нет, пути уже давно починили, и, пройдя переезд, поезд опять набирал скорость. только машинисты знали и помнили, отчего это всё. да игна-тич, повествующий о той горько-нелепой трагедии от первого лица.          оттого с таким сопереживанием и гордостью читается рассказ: ведь остались ещё на земле праведники, без которых не стоит ни село, ни город, ни вся земля наша.