Про що історія аравійська пустеля?​

Объяснение:

В селі, у хаті під солом’яним дахом, що знаходилось біля річок Оріль і Орільки, жив 87 річний дід Тарас Щедрій. На хаті в нього було гніздо лелек, у якому жили четверо лелек: батько, мати і двоє лелеченят. Люди казали, що мале лелеченя вміло розмовляти людською мовою, та дід розповів оповідачу, що ж було насправді. Одного разу лелеченя випало з гнізда і дід виходив його як дитину, от воно і розуміло діда, а він його. Восени сім’я лелек відлетіла у теплі краї, але Лелько (так дід Щедрій називав лелеча) залишило адресу для листування. Лелько пише, що він живе в гарячій пустелі, стоїть на спині бегемота, то сховався у болоті і дуже скучає за домом. Дід Тарас пише Лелькові, що в Україні лютий і так холодно ще ніколи не було. Він живе у хаті, а разом з ним у хату сховався від морозів цвіркун, котрий його розраджує. У наступному листі Лелько розповідає про раду лелек у лютому і як вони вирішили повертатись додому. Дорога довга, і щоб повернутися навесні потрібно вилітати ще у лютому. Перед відльотом лелек дід Щедрій по Мишка (місцевий хлопчик) сфотографувати Лелька на згадку. Він поставив фотокартку поряд з фото свого шестирічного сина Лесика. Це фото було зроблено, коли Лесик перший раз зробив собі крила з лози і тканини і пригнув з даху у сіно. Лесика завжди манило небо і коли він виріс то пішов у льотчики. На початку весни дід Щедрій отримав останнього листа від Лелька, в якому той пише про переліт через Аравійську пустелю і про те, що зустрів лелеку Лелю, з якою планує побудувати власне гніздо і народити власних лелечат. Дід Тарас вирішує до Лелькові, привозить старе колесо від воза, зрізає вершок сухої тополі та встановлює колесо між гілля. Це гарна основа для гнізда. Навесні повертається батько-лелека, а за ним і мати-лелека і вони радіють один одному. Та Лелько не повернувся, його забрала Аравійська пустеля, кожен третій птах гине перелітаючи її. Лелькове гніздо пустує. Дід Щедрій згадує своє життя. Як він радів, коли повертався з війни додому. І як застав самітну хату. Його дружину Катерину розстріляли на кладовищі, як «матір офіцера-льотчика і дружину фронтовика-комуніста». Як він вирішив піти на фронт, щоб «якщо моєму роду випаде зустрітися з кулею, то хай вона дістанеться мені. Я пожив більше, та й щастя любові спізнав. А Лесик ще тільки починає жити — не можна йому з кулею зустрічатися. Йому ще треба по війні гніздо своє вити, радість любові спізнати, дітей виростить і в світ білий пустить… Ворожа куля таки випала їхньому роду, тільки прийняв її Лесик». Коли помирає дід Щедрій і його виносять з дому, то до гнізда, що було підготовлене для Лелька, прилітає пара лелек і починають там жити. Адже «крилатому роду нема переводу».

  вот читаешь о людях,живших 100 лет назад и они кажутся такими мифическими,но ничего нету нету подобного. люди были прекрасные и душой и телом и мыслями. они знали цену словам,точно говорили и не ставили на кожу клеймо.     долгое время прошлое воспринималось мной как чёрно-белая картинка. старинные фото,видео. но надо сказать я всегда любила сидеть в сайтах старинных фото,и всматриваться в лица,угадывать судьбы. это для меня большая магия. относительно недавно я наткнулась на человека жившего в позапрошлом веке. его удивительная коллекция . имя ему прокудин-горский. моему изумлению не было конца. увидеть цветную россию- у меня был шок! эпоха давно сгнившая и истлевшая , восстала передо мною во всех красках. синее небо,зелёная трава,счастливая русь-сытые крестьяне- и еще не пролитая кровь двух революций,голода,этой репрессий,ещё не грянула первая,а за ней и вторая войны.мир,покой и счастье.