Лист звернення до однолітків про дбайливе ставлення до культурних надбань

Цього року була дуже тепла та довга осінь і здавалося, що їй не буде кінця. вже давно з дерев опало усе листя, а літні птахи улетіли у вирій. у будинках увімкнули опалення, день у день я вранці визирала у вікно, з надією побачити сніг. та снігу все не було, а за вікном стояла насправді «унылая пора», але ніяк не «очей очарованье». лише один раз перший сніжок лише припорошив місто, та й то ненадовго, і вже через декілька годин повністю розтанув. утворилась сльота та мокротеча, які мені, та й не тільки мені, зовсім не подобається. ні осінь, ні зима, ні те, ні се.

така погода нагадувала мені пізню весну, коли зима буває досить затяжною, як цього року осінь. в таку пору весь світ ніби завмирає в очікуванні природних змін. але очікувати на весну все ж таки не так сумно, як спостерігати за вікном похмуру та непривітну пізню осінь. бо весною с кожним днем все веселіше припікає сонечко, а восени за вікном кожний день залишається одноманітність похмурих днів. здається, що ніколи не буде змін, і це визиває у людей нудьгу і погіршує настрій. і хоча й кажуть, що у природі немає поганої погоди, мені здається, що це не так, бо стан природи відображається в людях та в їх настрої, як у дзеркалі. пройшла половина грудня і нарешті у небі закружляли такі довгоочікувані сніжинки. спочатку вони були зовсім крихітні та рідкі, але потім становились все більші і частіші, доки на почався справжній снігопад. нарешті, дождалися! цей сніг розтане вже не скоро. на радість дітям і дорослим він змінить зовнішній вигляд дерев, будинків, вулиць, та й люди також зміняться в кращу сторону та поліпшиться їх настрій. ось я іду по тихій і спокійній вулиці на будівлях, деревах і доріжках лежить пухнастий сніжок, який переливається в променях зимового сонця. маленькі зірочки, які повільно злітають з неба, обережно сі на мій ніс і щоки, ніби мовчазливо повідомляють мені про прихід моєї улюбленої пори року – справжньої сніжної і морозної зими. усі сніжинки мають різноманітну форму і зовсім не схожі одна на одну. я звертаю увагу, як на рукаві затримується одна з цих сніжинок і ненадовго дозволяє милуватися собою. раптом пухнаста шестикутна красуня з красивими перетинками починає танути і зникає, залишивши після себе лише маленьку краплину води. сніжинка зникає, але на душі надовго залишається почуття моєї причетності до природи та зимової краси.

а білі зірочки все і з м’якого, просвітленого і затишного зимового неба, вкриваючи білим іскристим килимом притихлу землю, щоб захистити її від лютих морозів. я дуже люблю зиму з її непостійністю, чарівністю, її морозами і жорстокими хуртовинами, привабливістю білого покривала та гомоном дітвори на ковзанках. я кожний рік з нетерпінням чекаю прихід цієї дивовижної пори, яка приносить з собою гарний настрій, зимові свята та неповторні розваги. а ще зима мені подобається за те, що кожний раз після лютих морозів, снігопадів і хуртовин врешті-решт наступає весна, яка несе усім нам нові сподівання та надії. ми б ніколи не змогли в повній мірі оцінити усі переваги літа, якби не знали справжньої української зими.