Контрольний твір. Написати твір-опис пам'ятки історії й культури на основі особистих вражень у художньому стилі ( з використанням відокремлених означень та обставин). Опишіть памятку із Одеси ​

Чарівне Закарпаття милує неповторними краєвидами, багатством кольорів та незабутніми панорамами всіх тих, хто приїжджає в гості та живе тут. Одним із найвидатніших місць області є справжній замок Паланок, який захоплює нас своїм силуетом при сході раннього сонечка.

Дивна назва цієї історичної пам'ятки походить від маленького містечка, оточеного полями та ровом з водою, що знаходиться біля підняжжя 68-метрової гори, на якій він і розташований. Говорять, що перша споруда, яка згодом перетворилася у сучасний замок, була збудована білими хорватами в X ст., які проживали тут. Першим володарем міцної фортеці став князь Федір Корятович, який перетворив її у свою резиденцію. Він же викопав величезний колодязь, з якого, за легендою, кожну ніч виє чорт. Навколо споруди ростуть зелені дерева. Вони, наче піднімають догори весь могутній замок, вершини якого доторкаються до блакитного неба.

Споруда має три захисні фортеці, під якими розташовані підвали. Замок оточений глибоким ровом, через який можна пройти по дерев'яному мосту. Передня частина непримітна, з трьома невеличкими вікнами та загадковим порталом, за яким ти опиняєшся в іншому вимір та часу, адже містична атмосфера палацу не залишить байдужим нікого. Багато людей приходять побувати там, подивитись на Мукачеве з висоти. 

Сучасний стан цієї історичної пам'ятки плачевний, хоча деякі частини відреставровані. Я надіюся, що знайдуться люди, які зможуть зберегти її і для інших поколінь, адже без минулого нема майбутнього. 

Мукачівський замок - один з небагатьох, який поєднав у собі декілька стилів Середньовіччя. Я горджуся тим, що завдяки Паланку про наше Закарпаття говорять навіть за кордом. Тому цінуймо та зберігаймо його!

P.S. Не про пам'ятку з Одеси, взято звiдси:

день нинішній диктує вимоги: повернути гуманітарним предметам, і передусім літературі, втрачену провідну роль у навчально-виховному процесі. особливої ваги набуває вивчення давньої української літератури  — однієї із найбагатших і найдревніших у слов’янському світі, включення її здобутків у духовний світ сучасника. образи давніх творів врешті мають розкритися в усій повноті й глибині, красі й невмирущості, тим самим нагадуючи аксіому: вивчення кожного предмета має розпочинатися з осмислення його витоків.

суспільні зрушення, що відбулися у світі, на україні, несумісні з незадовільним станом вивчення літератури давнини в школі і вузі, значною мірою зумовлено тим, що тривалий час літературу класичну і сучасну сприймали у відриві від її праоснови. пам’ятаймо ж, що наша література сформована геніальними творами не тільки тараса шевченка, івана франка, лесі українки, а й нестора-літописця, іларіона київського, самовидця, григорія грабянки, самійла величка, письменників-полемістів, мандрівних дяків, давньоукраїнських поетів і драматургів, яким належить зайняти своє місце в історико-літературному процесі. “ми не повинні забувати,  — застерігав свого часу і.франко,  — що й перед котляревським у нас було письменство і були писателі, було духовне життя, були люди, що сяк чи так вибігали думкою поза тісний круг буденних, матеріальних інтересів, сяк чи так шукали якихось ідеалів і доріг для їх осягнення”.*

вчитаймось пильніше в рядки творів, що з’явилися в сиву давнину, і ми віднайдемо зародки сюжетів, образи та мотиви, що перемандрували в літературу класичну та сучасну. іще в найдавніші часи, вважають вчені, формується знакова система вітчизняної словесної культури, основні елементи якої зумовлюють національну специфіку українського письменства.

але література давнини важлива для нас не лише як передісторія літературного процесу, а й насамперед як самостійне художнє явище, що, розширюючи сферу людських зацікавлень і уподобань, знайомить із незвичними, нетривіальними формами художнього мислення, збагачує нас духовно, робить чулішими, уважнішими до скарбів людської мудрості. показовим щодо цього є зізнання відомого письменника, активного дослідника давнього українського письменства валерія шевчука: “, митцям сучасним, митцям із великого, шумливого, повного машин та пульсуючого ритму міста, треба завжди мати місце, де б ми позичали тепло для себе, не ущерблюючи нашого добродавця. такими добродавцями і є вони, ті, що були до нас, великі, просто талановиті чи й другорядні,  — всі вони нам потрібні у нашому квапливому сьогоденні, бо, як казав іван франко: “тільки маючи відомості про якнайбільше число діячів, ми можемо сягнути в глибінь народного організму. і великі, й малі наші попередники вводять нас у дім духу свого, де ми можемо взяти для своїх сердець вогню для натхнення”.*

знання та розуміння пам’яток старовини, залучення їх до активу нашого духовного життя є не просто бажаним, а першочергово необхідним, обов’язковим, щоб неможливим стало повторення гірких помилок та прорахунків, що призвели до забуття своїх першовитоків, кризи в науці, культурі, моралі, освіті. здобутки давнього українського письменства потребують нового осмислення, глибинного осягнення. прагнення до відновлення і збагачення знань про вітчизняну культуру, літературу, мистецтво минулого зумовило активізацію пошуків у сфері змісту, форм та методів навчання і виховання в школі. найважливіші завдання нині  — відновлення історичної пам’яті, виховання національної самосвідомості, утвердження національної гідності юних громадян незалежної україни  — реалізувати неможливо без наполегливого і систематичного вивчення пам’яток давнини  — основного джерела знань про минуле нашого народу.