Написати літературному героєві твору на тему: "Дружба і перше кохання, вірність і перший поцілунок, дуель і перше побачення. По произведению В.Чемерис 'Витька + Галька

Аля грюкнула кімнатними дверима і притулила долоні до гарячих щік.ой, як соромно! як негарно все вийшло! ще місяць тому надумала вона вишити рушничка для бабусі, до її дня народження. і нитки підібрала, і рушничок білий знайшла, і навіть перший хрестик зробила. а потім їй усе набридло.дівчинка відіклала роботу й подумала: «завтра дошию! » назавтра часу у неї не знаїшлося. а згодом вона й зовсім забула про вишивку. їй навіть здалося, що рушничок давним-давно вишитий! тому, коли сьогодні всі поздоровляли бабусю, аля була певна, що дарує рушничка з вишитими червоними півнями.бабуся розгорнула пакунок, і тут всі побачили біле полотно з маленьким хрестиком у куточку та лялечку червоних ниток.—  що це?   — здивувалася бабуся.—  це… це… вишиваний рушничок…  — ледве вимовила аля і почервоніла, як ті нитки.а тато глянув на неї й стиха мовив: —  ех ти! і тоді аля втекла до своєї кімнати.ох, як негарно все вийшло! потроху дівчинка заспокоїлася. вона чекала, що за нею от-от хтось прийде, бо час сідати до святкового столу! але ніхто не прийшов. спочатку алі стало нудно, а потім вона розсердилася. «то ви такі!   — сказала вона сама собі.  — ось візьму голку і навишиваю вам сто півників, щоб ви не »—  цілих сто!   — голосно промовила вона.—  еге ж, рівнесенько сто!   — повторив хтось за її спиною. першої миті аля зраділа, бо вирішила, що по неї таки прийшли. але таким голосом ні тато, ні мама і ніхто з її знайомих не розмовляє! він був якийсь неживий, безбарвний і дуже неприємний — ніби цвяшком дряпали по склу.аля обернулася і…—  хто тут?   — прошепотіла вона.на плінтусі сидів маленький чоловічок у довгому, майже до п’ят, піджачку з широкими кишенями. на голові у чоловічка червонів ковпачок. а на ногах у нього були величезні черевики із червоними шнурівками.аля заніміла. а чоловічок поважно вийняв з однієї кишені окуляри, з другої — якогось папірця і почав уважно читати, водячи по рядках вказівним пальцем.—  так, так, усе правильно!   — задоволено мовив він.  — сьогодні ця дівчинка не завершила соту справу. якраз стільки, скільки треба…чоловічок не доказав, бо аля вже встигла на той час отямитись. вона запхнула у кишеньку нитки, які ще тримала в руці, і хотіла накрити чоловічка долонькою, наче коника. але він побачив занесену над собою руку — і вмить опинився на люстрі. зручно вмостився на краєчку, звісивши ноги у величезних черевиках.аля задерла голову і з цікавістю чекала, що ж він робитиме далі.а чудернацький гість тим часом змахнув руками і швидко-швидко щось забурмотів собі під носа. аля прислухалась і почула дивні слова: недо-роби! недо-пиши! недо-почни! недо-лиши! і недо-їж! і недо-ший! і в недоладіюмерщій! чоловічок задоволено потер руки. потім зняв з лівої ноги черевика і почав засовувати його до кишені.черевик помістився, однак носком діставав самісінького підборіддя дивного чоловічка.тоді отой чоловічок, наче коник, стрибнув на підлогу, тупнув ногою і… зник! раптом щось підхопило алю, й вона миттю вилетіла у розчинене вікно…розділ другий,у якому аля потрапляєу країну недоладіюа треба вам сказати, що аля тільки на перший погляд була звичайна дівчинка. тобто виглядала вона звичайною: ластовиннячко на носі, дві кіски, ямочки на щоках.а вдачу вона мала незвичайну — нічого, ну зовсім нічогісінько не доробляти до кінця.те, що їй покладуть на тарілку, вона не доїсть; те, що дадуть пити, не доп’є. почне малювати — кине, бо набридло. почне щось ліпити з пластиліну кине знову, бо нудно. або вишиває і те покине, бо нецікаво. навіть заплестися не може до кінця. заплете одну кіску — а за другу й не береться. так і ходить цілий день одна коса заплетена, друга ні.через це з нею завжди траплялися якісь неприємності, як от сьогодні з бабусиним днем народження.втім, давайте подивимося, що трапилося далі. аля недовго мандрувала таким незвичним способом. їй здалося, що вона впала зі стільця на підлогу. але, роздивившись навкруги, зрозуміла, що опинилась у геть незнайомому місці.сиділа вона біля ставка. але якого ставка! у ньому зовсім не було води! так, так! аля протерла очі, але дивний ставок не зникав. великі і маленькі риби пішки походжали по дну, наче прогулювались. старий рак з однією клешнею за щось сварив маленьких рачків. а біля самого берега гуляли дві плотвички.одна з них тримала парасольку. вона часто поглядала на небо і казала: —  згадаєш мої слова, любонько! сьогодні неодмінно буде дощ, і ми всі