Яке емоційне забарвлення створює пейзаж у вірші 19 жовтня 1825

жовтня 1811 був відкритий Царськосельський ліцей. Ліцеїсти першого випуску, до якого належав і Пушкін, через все життя пронесли особливий «ліцейський дух» – дух поваги до особистості, її гідності, дух честі і товариства, дружби і братерства. Саме в Ліцеї поет знайшов справжніх друзів. Крім того, Ліцей став для нього справжнім домом, і там же відбулося його посвячення в поети. У зв’язку з усім цим день відкриття Ліцею Пушкін незмінно відзначав віршами, зверненими до друзів юності (Пущину, Дельвигу, Кюхельбекеру). Закінчивши ліцей, випускники вирішили щорічно збиратися 19 жовтня. У ті роки, коли Пушкін був на засланні і не міг в день річниці бути разом з товаришами, він не раз надсилав присутнім своє вітання. Одне з таких дружніх послань і являє собою «19 жовтня». Жанр – дружнє послання. Сюжет. Вірш відкривається описом осіннього пейзажу і відразу ж виникає тема самотності. Поет з тугою згадує про своїх товаришів, які в цей день «бенкетують» «на берегах Неви», розмірковує про те, «ще кого не дорахувалися» його ліцейські друзі. У його спогадах друзі, яких він знайшов в Царськосільському ліцеї, постають як єдино надійні і вірні, а сам Ліцей – як «вітчизна», рідний дім: Міцний навік, о друзі, наш союз! Він, як душа, одвічний, неподільний; Незрушний він, прекрасний і свавільний, У затишку родився дружніх муз, І нас куди б не кидала година, І щастя теж куди б не привело, Незмінні ми: весь світ для нас чужина. Вітчизна нам — лиш Царськеє Село! Потім поет згадує про тих, хто не залишив опального поета і на засланні. Так, він пише про відвідини його в Михайлівському Пущино: … Поета дім опальний, О, Пущин мій, ти перший навістив; Ти звеселив вигнання день печальний, В ліцея день його перетворив. Закінчується вірш сумними роздумами про те, що з кожним днем коло друзів рідшає. Але поет висловлює надію на те, що наступного року він буде відзначати цей день разом з усіма: Промчиться рік, і знову я між вас. І прийде строк надій моїх завітних, Промчиться рік, я буду знову ваш! Центральна тема вірша “19 жовтня” – тема дружби. Тут Пушкін з серцевою теплотою звертається до друзів, згадує дні ліцею. Він говорить про дружбу ліцеїстів, що згуртувала їх у єдину сім’ю. Не випадково в одній із строф поет підкреслює, що істинних друзів він знайшов саме в Ліцеї, «інші» ж «друзі» глибоко розчарували його: Із краю в край грозою гнаний я, Серед тенет недолі грозової, Схвильований я дружбою новою, І голова схиляється моя… З благаннями печальними бентежно, З надією юнацьких світлих літ, Віддавсь другим я друзям безбережно. Та був гіркий небратній їх привіт. Все послання зігріте великою і справжньою ніжністю, глибоким щирим почуттям любові до друзів. Автор: JG (Джей Джи) В рубрике: 7клас 17 Shares ПОХОЖИЕ СТАТЬИ

Джерело: https://dovidka.biz.ua/19-zhovtnya-pushkin-analiz/ Довідник цікавих фактів та корисних знань © dovidka.biz.ua

эле́гия (др. -греч. ἐλεγεία) — жанр лирической поэзии; стихотворение с характером задумчивой грусти. в новоевропейской поэзии элегия сохраняет устойчивые черты: интимность, мотивы разочарования, несчастливой любви, одиночества, бренности земного бытия, определяет риторичность в изображении эмоций; классический жанр сентиментализма и романтизма.  

стихотворение "море" можно назвать элегией по вышеперечисленным признакам. произведения романтиков часто имеют не только один, прямой смысл. за реальными предметами и явлениями, которые в них описываются, скрывается еще что-то невысказанное, недоговоренное. поэт рисует море в спокойном состоянии, в бурю и после нее. все три картины исполнены мастерски. в спокойной морской глади отражаются и чистая лазурь неба, и «облака золотые» , и блеск звезд. в бурю море бьется, вздымает волны. не сразу оно успокаивается и после нее. четырехстопный амфибрахий в стихах элегии передает и безмолвие моря, и движение волн. дважды повторенное в начале стихотворения «безмолвное море, лазурное море » созданию образа, прекрасного, спокойного моря. а вот описание бури: «ты бьешься, ты воешь, ты волны подъемлешь, ты рвешь и терзаешь враждебную мглу» . при чтении создается иллюзия шипения кипящих, клокочущих волн. но как ни прекрасно само по себе море, не только оно занимает воображение поэта. нетрудно заметить, что жуковский хочет сказать еще о чем-то сокровенном, дорогом ему. море представляется ему живым, тонко чувствующим и мыслящим существом, которое таит в себе «глубокую тайну» . отсюда – метафоры, сравнения, олицетворение: море «дышит» , оно наполнено «смятенной любовью, тревожною думой» . поэт обращается к мору с вопросом, словно к человеку:  

что движет твое необъятное лоно?  

чем дышит твоя напряженная грудь?  

ответ на этот вопрос поэт дает как предположение. в разгадке «тайны» моря раскрываются взгляды на жизнь жуковского-романтика . море находится в неволе, как и все земное. на земле все изменчиво, непостоянно, жизнь полна утрат, разочарований и печали. только там, на небе, все вечно и прекрасно, вот почему море тянется «из земной неволи» к «далекому, светлому» небу, любуется им и «дрожит за него» . автор через описание природы показывает нам свои переживания. в элегии морская бездна ассоциируется с бездной человеческого «я» . настроение автора слито с этой свободной, безграничной стихией. он погружен в нее, живет вместе с ней. и когда читаешь строки: «ты живо: ты дышишь смятенной любовью, тревожною думой наполнено ты» , понимаешь, что здесь идет речь о чувствах поэта, пришедшего к берегу моря, чтобы успокоить взволнованную душу. жуковский олицетворяет море, и вот перед нами безмолвный собеседник, понимающий малейшие нюансы чувств героя. поэт задает ему вопросы, на которые нет ответа, но которые возникают при взгляде на это «необъятное лоно» . и здесь возникает мотив, присущий многим произведениям жуковского , – мотив двух миров. его можно ярко увидеть и в , и в лирике автора. первый из них – земной, греховный, низкий, а второй – возвышенный, небесный. тогда получается, что за тем фактом, что небо отражается в воде, мы видим и другой, что море и есть отражение того второго, лучшего мира:  

ты льешься его светозарной лазурью,  

вечерним и утренним светом горишь,  

ласкаешь его облака золотые  

и радостно блещешь его.  

но вот мир меняется: какая-то высшая сила нарушает установившуюся гармонию, возникают темные грозовые тучи. море, отражая их, становится черным, тревожным и начинает борьбу. возможно, такая же борьба двух начал происходит и в душе поэта. но свет всегда побеждает тьму, утверждает романтик жуковский : и мгла исчезает, и тучи уходят.. но отпечаток бури остается, и море еще долго волнуется, вспоминая об этом.  

прочитав это стихотворение до конца, понимаешь, что перед тобой действительно элегия : грустная, печальная действительность, разочарование в этой стихии, в жизни.