Як мама лікувала вітку від усіх болячок

є люди, які не задовольняються тим, що їм дає бог, намагаються вивищитися, змінити свій соціальний статус. заможний селянин мартин боруля, герой однойменної п’єси івана карпенка-карого, затіває судовий процес із дворянином красовським, який зверхньо ставився до селянства, мартина назвав бидлом, а його сина телям. мрія зрівнятися з дворянами так поглинула героя, що він втратив здатність реально сприймати дійсність. та, на щастя, поряд із ним живуть абсолютно адекватні люди, які не розуміють і ніколи не зрозуміють дурні амбіції дорослого чоловіка, що, немов мала дитина, захотів нову цяцьку і не дослухається до здорового глузду. найколоритнішим серед цих героїв є, звичайно ж, наймит омелько, який багато років служить у хазяїна і знає про нього все. протиставлення різних за соціальним станом і омелька й мартина борулі сприяє глибшому розкриттю образу головного героя твору. хазяїн вважає свого старого наймита недотепою, але насправді він розумний, кмітливий, в моральному відношенні вивищується над гоноровитим господарем. часто він ніби ненароком глузує з мартина, і боруля ніяк не може второпати, чи омелько спеціально дратує його, чи на старість зовсім утратив розум. «от мука мені з цим каторжним омельком! і вигнав би, жаль — давно служить, і привик до нього так, що як не бачу довго, аж скучно», — зізнається боруля. діалоги між хазяїном і наймитом у комедії є найцікавішими. у них яскраво відтворено і безтлуздість боротьби борулі за дворянство, і засудження таких домагань простим людом. омелько — це носій щирого народного гумору, дотепності, оптимізму. іноді він здається дещо затурканим і незібраним, але чи треба вимагати чогось особливого від чоловіка, який протягом десятиліть змушений тяжко працювати й тісно спілкуватися з не зовсім розумним хазяїном. омелько по-селянськи заощадливий: нащо в будень та ще й в дорогу одягати чоботи, новий кобеняк, адже він не пан і не хоче ним видаватися. у місті товариші молодого хазяїна пригостили наймита оковитою, він заснув і незчувся, як у нього вкрали і чоботи, і кобеняк, і хазяйських коней. розпові хазяїну про пригоду, омелько не приховує, що втрата коней для нього не така болюча, як втрата власних речей, бо коней шукатиме поліція, а його майно пропало назавжди. він погоджується з покаранням і готовий одслужити за коней шість років, а от хто йому одслужить за чоботи і кобеняк? і в такій складній ситуації омелька не покидає здоровий глузд, його розповідь пересипана народними висловами, прислів’ями і приказками. наймитові часто невтямки забаганки хазяїна: то біжи за село і виглядай тачанку, на якій приїде з міста жених, то неси вмиватися паничеві, то сідай мерщій на коня і лети доганяти жениха, який утік, то швиденько розпалюй у печі солому, бо мартин вирішив спалити документи на дворянство. ганяють бідного чоловіка з кутка в куток, і ніхто і не скаже. та він не переймається, потихеньку підсміюється з хазяїна і робить свою справу, не спотикаючись від надмірної запопадливості. омелько у п’єсі «мартин боруля» уособлює в собі здоровий селянський глузд, який дає змогу не перейматися різними забаганками. без омелька нудно не тільки мартину борулі, а й глядачу, бо наймит вносить у твір щирий народний гумор і оптимізм.