Повість Вітька+Галя "Ва Чому Вітько пішов до діда Лівонтія "

•«серед майстрового люду найбільшої слави зажив мій дід дем’ян, якого знав увесь повіт. чого тільки не вмів мій дідусь! треба десь зробити січкарню, драча, крупорушку чи керата,— співаючи зробить, дайте тільки заліза, дерева і ввечері добру чарку монопольки. а хочете вітряка, то й вітряка вибудує під самі хмари; у кузні вкує сокиру, у стельмашні злагодить воза й сани, ще й дерев’яні квіти розкидає по них. залізо й дерево аж співали у діда, поки сила не повиходила з його рук. міг чоловік нехитрим інструментом вирізати і просту людину, і святого». • «…через те що мого діда знали по всіх довколишніх селах, йому не так просто було дійти до кінської торговиці — його одразу потягли в ті незаконні «дімки», де люди по-різному залишали свої гроші: одні набиралися за них веселощів, а інші — смутку. дід саме був із тих, що купляють веселощі на душу, а рум’янці на вид». • «найдорожчим для бідного чоловіка є земля, вірна жінка і пісня». • «з незвичайної делікатності дідуся дивувались і потроху посміювалися наші вуличани. де ж це видно так жалувати в селянстві жінку, як жалував він? коли дідусь пізно повертався з роботи чи заробітків, то шкодував будити свою дружину, а сідав на призьбі коло її вікна і отут, росою, засинав до ранку. за це не раз його сварила бабуся. дід обіцяв, що більше цього не буде, і знову робив по-своєму». • «…біля вікна дружини і прихопив мого діда останній осінній сон і простуда. прокинувся він на світанку з хворобою в грудях. її вже не змогли вигнати ні піч, ні парене зерно, ні добра чарка. через три дні спочивав у домовині. на подушці біля його голови востаннє лежали любисток, материнка і шавлі…»