Заснули мальви коло хати,
Їх місяць вийшов колихати.
І тільки мати не засне,
Мати не засне, –
Жде вона мене.

Приспів:
О, мамо рідна, ти мене не жди,
Мені в наш дім ніколи не прийти.
З мойого серця мальва проросла
І кров’ю зацвіла.

Не плач, не плач, бо ти вже не одна,
Багато мальв насіяла війна.
Вони шепочуть для тебе восени:
"Засни, засни, засни, засни..."

У матерів є любі діти,
А у моєї – тільки квіти.
Самотні квіти під вікном,
Квіти під вікном
Заснули вже давно.

Приспів

Як сонце зійде – вийди на поріг,
І люди схиляться тобі до ніг.
Пройдися полем – мальви буйних лук
Торкнуться твоїх рук.

Життя – як пісня, що не віддзвенить.
Я в мальві знов для тебе буду жить.
Якщо ж я ласку не встигла принести треба визначити художні засоби

Це була новітня ода, в якій стверджувалась ідея безсмертя народу, нездоланності його духу”, - так визначив ідею і жанр твору л.новиченко. білецький називав “слово .” величним хоралом. “м.рильський дав довершений і монументальний портрет духовної сутності україни”, - зауважує сучасний літературознавець володимир моринець. справді, перед нами – не просто поема, а поема-ода, поема-гімн, поема-ораторія, масштабне, панорамне полотно тисячолітньої історії україни і її розлога поетична ія. і все це сконденсовано ліричною пристрастю в карбовано стислі й образно-емоційні воднораз вислови, закуті в гармонійні ямбічні секстини (шестирядкові строфи з римуванням абабаб), пов’язані між собою анафоричними повторами: “благословен .”, “благословенна .”. та, може, найточніше жанрове означення приховане в самій назві твору – “слово .”. недарма й образна тканина та поетична лексика тексту, щедро інкрустованого старослов’янізмами, безліч разів перегукуються зі “словом о полку ігоревім”. ось найвиразніші ремінісценції: “лисиці брешуть на щити”, “кличе див поверху древа”, “дух боянів”, “ .сонце устає на сході! ”. це піднесена, високо патетична образність.художня досконалість шестирядкових строф, що постають як майстерно викінчені синтаксичні одиниці, підкреслюється ще й наявність виразних анафор, змістовністю паралелізмів, продуманістю повторів.

по-різному визначають жанр твору: лірична поема, ода псалом, хорал, “слово” (за аналогією до давньоукраїнської пам’ятки княжої доби). кожна з дефініції правомірна, бо адекватно виражає зміст шедевра. це справді високе художнє осягнення духу епохи, прекрасний здобуток нашої літератури.

ідейно-емоційний пафос твору – в утвердженні безсмертя україни і впевненості в перемозі над кривавим ворогом. рідна земля вічна, адже у пам'яті мільйонів вона постає в багатстві й красі своєї природи. “степів широчина бездонна”, котра “зеленим океаном” пливе “круг білого херсона”, котра “свій дівочий гнучкий стан до дніпрового тулить лона”, - це один з чарівних образів, якими передається краса україни.