Есть ли в этом предложении обособленные члены?
Здавалось козакові, що там, у степу, ворушиться щось.

Нет.......................

Він злітає білою зграєю і виблискує на льоту. він зіркою прохолодною тане на долоні і у роті. він на сонечку рум'яний, під місяцем блакитним. він за комір і в кишені залітає нам з тобою. сніг часто ставати героєм казок. «пані метелиця» братів гримм, «снігова королева» андерсена. у казці «снігова королева» андерсен розповідає про ціле снігове царство, де вірні слуги королеви - сніжинки - її в усіх подорожах і стають співучасниками злих чарівних справ. та і сама снігова королева - це, ймовірно, недобра сніжинка, яка перетворилася на прекрасну жінку. от як описує її андерсен: « за вікнами пурхали сніжинки. одна з них, більше, впала на край квіткового ящика і початку рости, рости, поки нарешті не перетворилася на жінку, закутану в щонайтонший білий тюль, витканий, здавалося, з мільйонів снігових зірочок. вона була така чарівна і ніжна, але з льоду, сліпучого виблискуючого льоду, та все ж - жива! очі її сяяли, як дві ясні зірки, але не було в них ні теплоти, ні спокою…» а ось як описує андерсен її сніжинок - слуг: «кожна сніжинка здавалася під склом куди більше, ніж насправді, і був схожий на розкішну квітку або десятикутну зірку. це було такий красиво! назустріч герде мчав цілий полк снігових пластівців, але вони не падали з неба-небо було зовсім ясне, і в нім палахкотіло північне сяйво, - ні, вони бігли по землі прямо на герду і ставали все більше і більше. герда згадала великі красиві пластівці під збільшувальним склом, але ці були куди більше, страшніше і усі живі. це були передові дозорні війська снігової королеви. одні нагадували собою великих потворних їжаків, інші - стоголових змій, треті - товстих ведмедиків із скуйовдженою шерстю. але усі вони однаково виблискували білизною, усі були сніговими пластівцями…» фарби безліч колірних відтінків снігу в різний час дня. подивіться на ці зимові пейзажі (демонстрація пейзажів). художник не просто малює сніг - він передає за фарб своє відношення до снігу, і разом з художником ми милуємося і захоплюємося зимовими пейзажами, переживаємо радість або смуток. отже, густий засніжений ліс. велика поляна. яскраво світить сонце. коштують покриті снігом ялини, берези. на пухнастих гілках, на самій поляні - кругом лежить той, що переливається, схожий на розсипані скарби маленьких гномів, сніг. так і хочеться поторкати його руками! навкруги тиша. трохи потріскує під ногами сніжок. але ось ніжно задзвеніли замерзлі березові гілочки. гойднулася волохата ялинова лапа. вітер, що промайнув над лісом, зірвав з дерев і закрутив одну, іншу, третю сніжинку. у одно мить почалася справжня заметіль. вона завертіла сніжинки в пустотливому хороводі. і ось вже не видно ліси. є тільки прекрасні, сяючі під місячним світлом, нескінченно снігові пластівці, що рухаються у вальсі. проте і сніжинки, і вітер скоро втомилися. ніжні сніги опустилися вниз, на гілки ялин, на поляну. усе завмерло. кінчився безтурботний радісний танець. у лісі знову тихо і спокійно. він злітає білою зграєю і виблискує на льоту. він зіркою прохолодною тане на долоні і у роті. він на сонечку рум'яний, під місяцем блакитним. він за комір і в кишені залітає нам з тобою. дивися: вона крутиться пір'їнки легше сама перед нею розступиться мла! без першої сніжинки, без першої сніжинки зима ніколи б настати не могла! вони крихкі і музичні коли на них не наступи скриплять то ніжно, то сумно як деркач в нічному степу засипавши стежинки і стежини стираючи свіжі сліди на землю тихі сніжинки лягають блискітками слюди.