СОЧИНЕНИЕ НА ТЕМУ:"ПОЧЕМУ СКАЗКА НУЖНА НИ ТОЛЬКО ДЕТЯМ,НО И ВЗРОСЛЫМ " СОЧИНЕНИЕ РАССУЖДЕНИЕ. 150-200 СЛОВ

Почему сказка нужна не только детям, но и взрослым? Почему сказка нужна детям – ответить нетрудно. А вот для чего она нужна взрослым?

Во-первых, сказка воспитывает. Она даёт нам уроки жизни, учит терпению, послушанию, ответственности за то, что мы делаем.

Во-вторых, сказка, благодаря своим волшебным свойствам, оказывает положительное влияние на чувства и даже характер детей, будущих взрослых.

В-третьих, в сказке добро всегда побеждает зло, то есть она имеет счастливый конец. А значит, сказка вселяет надежду в хорошее будущее, воспитывает у детей добрые качества, которые нужно сохранять в любых, даже безвыходных ситуациях.

Вспоминаю, как мама рассказывала мне, что знала детей, которым никто никогда не читал сказок. Как же так? Ведь это неправильно! Детство – это всегда сказка, прекрасная, чудесная, добрая. И невольно задумываешься над тем, а кто может вырасти из таких детей? Далеко не добрые люди, а злые, жестокие, духовно больные. И таких в наше трудное время много. А иначе как расценить факты вандализма, террористические акты, другие преступления, совершаемые взрослыми?

И невольно приходишь к мысли, что взрослым не нужна сказка, она им необходима. Необходима потому, что в ней зашифрованы важные законы жизни, благодаря которым можно сохранить духовное здоровье, стать добрее и отзывчивее.

Мне очень понравилась сказка-быль А.Платонова «Неизвестный цветок». Вот бы всем взрослым прочитать её и поучиться у героини сочувствию и состраданию!

В наше время люди разучились понимать друг друга. Мы не умеем ”слушать” других, ”открывать” сердце для других. Поэтому нужно читать сказки и детям, и взрослым, нужно задумываться над их содержанием и стараться быть лучше и добрее. Нужно не бояться сделать шаг навстречу одинокой душе, уметь увидеть то, что никто до этого не замечал. (Как это сделала Даша из сказки А.Платонова).

Объяснение:

  Сказка нужна взрослым чтобы вспомнить своё детство. Ещё для того чтобы все свои сказки которые они помнят, рассказывали своим детям. Ещё для того что с радостными мыслями вспоминать сказки которые рассказывали им родители когда они тоже были маленькие. И ещё для того чтобы маленькие дети когда они станут взрослыми людьми рассказывали своим детям

українська земля породила багатьох письменників і поетів, які не тільки збагатили нашу літературу, але й уславили її серед інших літератур світу. одне з найвеличніших імен серед них — ім'я лесі українки.

доля не була поблажливою до неї. захворівши в дитинстві, поетеса змушена була все життя долати тяжку недугу, вести, за її словами, "тридцятилітню війну" з хворобою. коротким було її життя — лише 42 роки прожила вона. не судилося їй особистого щастя, палкого взаємного кохання, щастя материнства. не стала, як мріяла, піаністкою, знівечена хворобою рука не слухалася, але за всі страждання і втрати леся українка була обдарована богом великим поетичним талантом, який вона віддала україні, своєму народові. найпершою, найвірнішою і найглибшою любов'ю лесі українки була її рідна земля — україна. і той куточок україни, де вона народилася, де пройшло її дитинство, — волинь, поділля.

леся українка змушена була часто подорожувати. як перелітні птахи, відчувши наближення зими, збираються у вирій, так і вона, змучена хвороби, покидала україну, спершу ненадовго, а потім усе частіше й частіше. наприкінці життя оселилася в грузії, приїжджаючи в україну лише в гості. але де б не була поетеса, — думками вона завжди линула в україну. про це — численні її поезії, згадки про милу рідну країну з її чудовими крає — розкішними правічними лісами, голубими озерами — навіяв дим, шо увірвався у відчинене вікно вагона, коли поетеса подорожувала до італії. дим чужини був гіркий, чадний. а як солодко пахнув він удома — дим багаття, вогнища.

із захопленням оспівала леся українка прекрасну рідну землю у вірші "красо україни, " але поетеса ніколи не була співцем "чистої природи". вона всюди бачила людину — з її горем і радістю, стражданням і надіями.

вона, в першу чергу, була поетом-громадянином і свій обов'язок вбачала у служінні інтересам народу. про роль митця в суспільстві, про завдання поезії — вірш "слово, чому ти не твердая криця". її поетичне слово — то "меч", "іскриста зброя", що буде "здіймати голови з плеч" ворогів народу.

вірш "contra spem spero", написаний ще юною поетесою під час особливо важкого загострення хвороби, вражає силою духу, щирістю, любов'ю до життя, мужністю:

ні, я хочу крізь сльози сміятись,

серед лиха співати пісні,

без надії таки сподіватись,

жити хочу! геть думи сумні!

глибоко, як особисту трагедію, поетеса переживала підневільне становище рідного народу, його безправність.

у драматичній поемі "бояриня" леся українка розповідає про події, які відбувалися в часи руїни. душа героїні драми оксани, як і душа самої поетеси, невимовно страждає, бачачи, як рідний народ поневіряється в кайданах неволі, безправ'я.

лебединою піснею лесі українки називають драматичну поему "лісова пісня". драма ця — філософські роздуми про красу людських почуттів, згубність духовного гноблення, про вічну боротьбу добра і зла, красивого й потворного, мрії й буденності. саме в цьому творі леся українка устами мавки пророчо сказала про себе:

я жива.

я вічно буду жити.