Якою була політика Юлія Цезара, коротко і ясно

Політику Юлія Цезаря можна дкувати через аналіз його реформ.  Попри те, що він був диктатором, його політика робила всі спроби, аби побудувати державу загального добробуту.

Економічні реформи:

Цезар ініціював багато економічних реформ. Він вирішив осушити болота для збільшення ріллі на батьківщині. Він командував будівельними проектами для покращення морських подорожей. Окрім поліпшення житлових умов для римлян, Цезар збудував новий канал в Коринфі (місто в сучасній Греції). Так само він наказав відбудувати Карфаген, столицю карфагенської цивілізації, яку римляни зруйнували під час каральних воєн. Оновлення міста було важливим для Цезаря, і він витратив багато часу і сил на це питання. Ділові райони також були відремонтовані в Римі, що спричинило появу нових театрів та храмів. Однією з найбільш відомих економічних реформ Цезаря було регулювання закупівель зерна. Він ретельно контролював хліборобські операції, щоб усі римляни, від бідних до заможних, могли їсти достатньо. Так само перерозподіл земель серед бідних був поширеним під час правління Цезаря. Він навіть започаткував земельну реформу для ветеранів армії та заснував колонії на кількох завойованих територіях. Він відновив старі закони проти марнотратства. Він відстоював права власності та вживав заходів до відновлення римської системи фінансів та створення економічної стабільності. Щоб полегшити тягар боргів, він встановив обмеження на позики та запозичення.

Політичні реформи:

Цезар окреслив програму реорганізації судів, а заради порядку підвищив рівень покарання за злочини, вчинені багатими та бідними. Більшість його політичних реформ, особливо коли він переписав Римську конституцію за часів диктаторства, були зосереджені на зниженні опору своєму правлінню, зміцненню своєї влади, але головним чином на перетворенні Риму в більш централізовану, потужну і згуртовану державу.

Вторая половина I тысячелетия до н. э. в обществе Древнего Китая получила название Чжаньго — Борющиеся царства. Это была эпоха постоянных войн между мелкими княжествами и царствами, образовавшимися на развалинах некогда могущественной державы Чжоу. Со временем среди них выделялись семь сильнейших, которые подчинили своей власти слабых соседей и продолжали вести борьбу за наследство династии Чжоу: царства Чу, Цинь, Вэй, Чжао, Хань, Ци и Янь. Но это была и эпоха изменений во всех областях жизни, производства и общественных отношений. Росли города, совершенствовались ремёсла, и развивалось сельское хозяйство, железо пришло на смену бронзе. Учёные и писатели создавали замечательные трактовки в области естествознания, философии, истории, романтики и поэзии продолжающие до сих пор волновать читателя. Достаточно сказать, что именно в это время жили Конфуций и Лао-цзы основатели двух философско-религиозных школ — конфуцианства и даосизма, приверженцами которых и сейчас считают себя большинство китайцев.

Несмотря на границы, это был единый мир, одна цивилизация, в ней создались все условия не только для объединения, но и выхода за свои географические пределы Такое объединение в рамках единой империи произошло в конце III в. до н. э. под властью династии одного из «семи сильнейших» — царства Цинь. Династия правила единым Китаем только одно поколение, всего 11 лет (с 221 по 210 г. до н. э.). Но какое это было десятилетие! Реформы затронули все стороны жизни китайского общества.