Що зробив лев данилович для галицько-волинськогої держави​

Я не понимаю по украински

ев Дани́лович (бл. 1225[1] — бл.1301) — князь галицько-волинський (1264—1301); князь перемишльський (бл. 1240—1269), белзький (після 1245—1269) і галицький (1264—бл. 1301). Представник дому Романовичів, гілки Волинських Мономаховичів із династії Рюриковичів. Син руського короля Данила і галицької князівни Анни. Чоловік угорської принцеси Констанції, доньки угорського короля Бели IV. Батько руського короля Юрія. Вперше відзначився у поході проти Куремси[2]. Після розпаду Руського королівства по смерті Данила (1264) успадкував Галицьку і Перемишльську землі, ставши найсильнішим серед членів дому[2]. Визнав себе васалом Золотої Орди[2]. Убив литовського князя Войшелка за передачу Литви його братові Шварну (1267)[2]. Тим самим зіпсував відносини з литовцями, які замість русина поставили наступним князем литовця Тройдена; поховав ідею єдиної Русько-Литовської держави під егідою Романовичів[2]. Безуспішно претендував на литовську (1269) та польську (1289) спадщину, залучаючи до походів татар. Замість краківської корони здобув лише Люблінську землю. Спільно з ординцями воював в Угорщині, на короткий час приєднав Закарпаття як мужній воїн і полководець, але нерозважливий і нестриманий політик[2]. Занедбав своє князівство через часті війни з сусідами[2]. За переказом у старості прийняв чернецтво[3]. Іменем Лева названо місто Львів[3]. У західноєвропейських джерелах називається королем Русі, хоча в руських джерелах ніколи так не титулувався[

Объяснение:

Після смерті короля Данила у 1264 р. крім Перемишльського князівства отримав також Галицьке та Белзьке[6]. В той час [де?][джерело?] королем Русі був Василько Романович.

У 1267 році великий князь литовський Войшелк передав литовський престол Левовому братові Шварну, який був його швагром, а сам постригся в монахи в одному з монастирів Галичини. Згодом Лев покликав Войшелка погостювати та вбив під час сварки ймовірно через те, що останній зробив своїм наступником Шварна, а не його. Після цього стосунки між литовськими та руськими князями значно погіршились і переросли у спустошливі війни.

Проте 1269 року помер Шварно Данилович, і Лев успадкував Холм і Дорогичин та передав їх своєму сину Юрію. В цей же час здійснив невдалу спробу утвердитись у Литві, в якій Шварно був великим князем. 1270 року помер Василько Романович, який, здається, перед смертю пішов у монахи, і відтоді Лев, як старший з Романовичів, де-факто став верховним князем Галицько-Волинського князівства.

Лев не був коронований Папською короною, адже в Золотій Орді на той час зміцнів темник Ногай, який відновив владу золото-ординських ханів над Галицько-Волинським князівством. Свій вплив в Орді Ногай зберігав до самої смерті в 1300 році. Упродовж всього часу Лев залишався васалом Орди і навряд чи міг коронуватися.

За деякими даними, Лев у 1272 році переніс свою столицю до Львова. Згідно з хронікою Бартоломея Зиморовича та іншими давніми документами[якими?], Лев близько 1271 року відбудував Львів і, спорудивши Високий замок, навіть перебув у ньому холодну зиму, але наступного року переніс резиденцію в новозбудований Низький замок на березі річки Полтви.

У 1272—1273 роках разом з братом Мстиславом та володимирським полком Володимира Васильковича втрутився у польську міжусобицю на боці свояка, Болеслава V Сором`язливого. Тоді ж об'єднанні галицько-волинські полки виступили проти ятвягів та взяли їхнє місто Злину, після чого з ятвягами був укладений мир.

Весною 1275 року війська литовського князя Тройдена спустошила Дорогичин. У відповідь на це в кінці того ж року Лев організував великий похід проти литовців, у якому крім галицько-волинського війська взяли участь брянський князь Роман Михайлович з сином Олегом, смоленський князь Гліб Ростиславич, турово-пінські князі та татари очолювані воєводою Ягурчином. Під час походу Лев разом з татарами здобув Новогрудок не дочекавшись підходу основних сил союзників. Через це останні відмовились продовжувати війну та вернулись в свої уділи.

,