Як на думку автора , можна подолати соціальну несправедливість, надати людям рівні стартові можливості, не принижуючи їхньої гідності шляхом випадкових амбітних експериментів?. За п'єсою Б.Шоу Пігмаліон

ответ:Однією із найпопулярніших п'єс Бернарда Шоу є його драма "Пігмаліон". Сюжет її навіяний автору давньогрецьким міфом про скульптора Пігмаліона, який закохався у своє створіння — статую прекрасної Галатеї і силою свого кохання ожи-вив її. У п'єсі Б. Шоу історія дещо інша. Зовсім випадково відомий учений-лінгвіст Генрі Хіггінс зустрічається із молодою дівчиною Елізою, яка продавала на вулиці квіти й на парі із полковником у відставці Пікерінгом, який теж займався мовознавством, береться перетворити цю вуличну квіткарку на світську герцогиню. Полковник Пікерінг обіцяє Хіггінсу сплатити все, скільки буде коштувати цей експеримент, ще й до того обіцяє визнати професора найталановитішим педагогом у світі.

Починається незвичайний експеримент. Професор Хіггінс активно береться за справу. Але й завдання в нього не з легких: вулична квіткарка з явно визначеним мессонгрівським діалектом, яка і уявлення не має про світські манери поведінки, повинна в досить-таки короткий відрізок часу опанувати не лише літературну мову, а й набути навичок поведінки, які властиві дамі з вищого світу. Власне кажучи, професорові потрібно створити нову людину, нову особистість. Генрі Хіггінс ретельно береться за свої обов'язки вчителя: старанно й наполегливо навчає дівчину, як правильно вимовляти слова, будувати речення, працює над збільшенням її словникового запасу, слідкує за тим, щоб у мові дівчини не було нічого притаманного її колишньому оточенню. Але йому довелося не лише працювати з Елізою над правилами фонетики й орфоепії. Не менше важило й те, як дівчина вміла поводитися в суспільстві. Хіггінс водив Елізу на концерти класичної музики, в оперу, на художні виставки, навчав, як поводити себе в тій чи іншій ситуації, прищеплював гарні манери.

Дивіться також

"Пігмаліон" (повний текст)

"Пігмаліон" (скорочено)

Хто дав екранне життя п'єсі Бернарда Шоу "Пігмаліон"? (та інші запитання)

Біографія Джорджа Бернарда Шоу

 

"Але якби ви знали, як це цікаво — узяти людину й навчити її говорити інакше, ніж вона говорила до цього часу, зробити з неї зовсім іншу, нову істоту. Адже це означає — знищити провалля, яке відділяє клас від класу, душу від душі", — каже Хіггінс.

Проте й учениця була дуже здібна: вона мала тонкий слух, неабиякі лінгвістичні здібності, відзначалася старанністю й дуже швидко у навчанні, підвищувала свою загальну культуру. Та, на свою біду, Еліза закохалася не лише у навчання, а й у свого вчителя. А він, цей експериментатор, зовсім не думав і не цікавився, що у дівчини є душа, людська гідність, що їй властиві якісь високі помисли й почуття.

Його цікавив лише експеримент і його результат, а не його маленьке "піддослідне кроленятко", на яке він зовсім не звертав уваги й не визнавав за рівну йому людину. Еліза була лише об'єктом його дослідження і застосування його методів.

Нарешті настав час іспиту. На пікніку, званому обіді, в опері Еліза поводилася як справжня герцогиня, чаруючи всіх присутніх не лише своєю незвичайною вродою, а й вишуканими манерами й бездоганною літературною мовою. Хіггінс радіє. Честолюбство його потішено. Парі виграно.

"Все-таки це була значна подія. Ми отримали блискучу перемогу", — каже полковник Пікерінг.

Експеримент закінчився вдало. І стомлений Хіггінс заявляє полковнику: "Більше я виробництвом герцогинь не займаюся". І ніхто з них — ні професор Хіггінс, ні полковник Пікерінг — не замислюються над тим, що буде далі з дівчиною. Що вона не діаманти, які на деякий час взяли в заставу, а коли вони вже непотрібні, їх можна віднести назад. Світ, з якого вона вийшла, Еліза вже давно переросла й не може й не хоче повернутися до минулого. Але й майбутнє її досить туманне, її почуттів Хіггінс не поділяє. Як складеться її доля?

"На що я гідна, до чого ви мене пристосували?" — каже вона своєму вчителю. Але ці питання професора Хіггінса зовсім не хвилюють. Більше того, навчивши дівчину правильно й красиво говорити, гарним манерам, сам він у її присутності дозволяє собі нечемно поводитись із нею, навіть вживати негарні слова. Дивиться на Елізу, як на якесь бездушне створіння.

"Я сам зробив це єство із пучка гнилої моркви ковентгарденського ринку", —-виголошує Генрі Хіггінс. І це заявляє професор лінгвістики! Чи не час зайнятися вихованням його самого й завдяки якомусь експерименту розбудити його черству, егоїстичну душу.

А як шкода, що Елізі — гарній, розумній, талановитій дівчині — немає гідного місця в сучасній буржуазній Англії. Слід лише сподіватися, що все ж цей експеримент професора Хіггінса дасть можливість Елізі не розгубитися в цьому жорстокому світі, знайти пристосування своїм набутим знанням, зберегти свою людську гідність.

Объяснение:

Ползут пираты по уступам скал, на мыс, где стан дозорной башни встал; там заросли, там дикие цветы, там свежий ключ, спадая с высоты серебряной струею на гранит, встречает жизнь и путников поит. пышней, чем утром, вдоль морейских гряд лениво сходит солнце на закат; не тускло, как на севере, оно: полнеба чистым блеском зажжено; янтарный луч слетает на залив, отливы волн зеленых озлатив, и озаряет древний мыс эгин прощальною улыбкой властелин; своей стране любовно льет он свет, хоть алтарей ему давно там нет. с гор тени сходят, вьются вдоль долин, твой рейд целуя, славный саламин! их синий свод, скрывая небосклон, от взоров бога пурпуром зажжен, а вдоль вершин веселый бег коней роняет отблеск, радуги нежней, пока, минув дельфийскую скалу, бог не отыдет на покой, во мглу. так и сократ в бледнеющий простор бросал - афины! - свой предсмертный взор, а лучшие твои сыны с тоской встречали мрак, венчавший путь земной страдальца. - нет, о нет: еще горят хребты и медлит благостный закат! но смертной мукой затемненный взор не видит блеска и волшебных гор: как будто феб скрыл тьмою небосклон, край, где вовек бровей не хмурил он. лишь он ушел, за кифероном, в ночь, - был выпит яд, и дух умчался прочь, тот, что презрел и бегство и боязнь, и, как никто, и жил и встретил казнь! с вершин гимета озаряя дол, царица ночи всходит на престол; не с темной дымкой, вестницею бурь, - лик беспорочно осиял лазурь. блестят колонны, тень бросая вниз, мерцает лунным отблеском карниз, и, знак богини, тонкий серп ушел над минаретом в зыбкий ореол. вдали темнеют заросли олив, нить кроткого кефиса осенив; к мечети льнет унылый кипарис, блестит киоска многоцветный фриз, и в скорбной думе пальма гнется там, где поднялся тезея древний храм. игра тонов, блеск, сумрак - все влечет, и равнодушно лишь глупец пройдет. борьбу стихий забыв, архипелаг едва доносит сонный лепет влаг; а в переливах медленной волны - сапфирно-золотые пелены и острова, чей строг и мрачен вид, хоть океан улыбки им дарит. день первый минул, а гюльнар все нет; еще два дня - все то же. вновь рассвет. но, видно, чар немало у гюльнар, а то бы дня не встретил вновь корсар. четвертый день ушел за небосклон, и ночь примчала за собой циклон. как бы впервые шторм ревел над ним, так он внимал просторам ветровым! и дикий дух, желаний диких полн, весь откликался на призывы волн. среди стихий, бывало, мчался он, их буйством и безумием пленен, и тот же гул звучит средь этих стен, звучит, зовет, и.. там - простор, здесь - плен! свирепым ветром завывала тьма, еще свирепей рушились гром_а_, и за решеткой молнии зигзаг прорезывал порой беззвездный мрак. подполз к бойнице он и кандалы подставил молниям - пусть бьет из мглы! так, руки вздев, просил себе корсар у неба искупительный удар. но и молитву дерзкую и сталь гроза презрела и умчалась вдаль; гром тише, смолк.. и вновь пират померк, как будто друг его мольбы отверг! в вечерний час их остров встал из вод. скала, казалось, им улыбки шлет; над гаванью стоит веселый гул; огонь сигнальный, где всегда, блеснул; скользят по волнам шлюпки, и дельфин, резвясь, их обгоняет средь пучин; крикливых чаек резкий стон - и тот, казалось, всем несет! за ставнями, что озарились вдруг, фантазия друзей рисует круг; огонь священный, пламенный очаг, надежды взор, простертый в бурный мрак!