Остап Вишня Мисливські усмішки.Зробити ідейно художній аналіз

Аналіз збірки «Мисливські усмішки»   Вершиною розвитку жанру вважаються «Мисливські усміш­ки», які Максим Рильський назвав «ліричною поезією в прозі». Як мудрий знавець природи й співець її щедротного світу, постає Остап Вишня в усмішках власне мисливських — про пере­бування людини на полюванні, риболовлі, допитливість і вміння пізнавати звички й характери «мешканців» лісу, степів, річок, озер. Поетичний лад усмішок обумовлений тим, що в них д багатий душею оповідач, якому притаманне чуття прекрасного і який уміє скористатися народним колорит­ним словом, знає численні «бувальщини» з мисливського побуту. Цим пояснюється й гумор мисливських усмішок, багатих на всі­лякі пригоди, пов’язані з невдачами полювальників і кепкуван­ням над ними рідних і знайомих. В усмішках панує атмосфера поетичності, ліризму. Герой «Мисливських усмішок», який є й оповідачем,— тро­хи хитрий, трохи дивакуватий у своєму священнодійстві зби­рання на полювання, в очікуванні зайця або лисиці, у повер­ненні додому — здебільшого без здобичі або й без рушниці чи шапки. Але завжди він іронічний до себе, доброзичливий і наїв­ний, як дитина. І головне для нього — не трофей, а спілкування з природою.

Объяснение:

Цикл «в казематі», написаний навесні 1847 в умовах ув'язнення і допитів у петербурзі, відзначається глибоким ідейним змістом і високою художньою майстерністю. він відкриває один із найважчих періодів у житті і творчості шевченка — час арешту й заслання (1847 — 1857). чекаючи в тюрмі вироку, поет боліє не за себе, за свою долю, його хвилює доля «окраденої» й замученої московським пануванням україни. з приголомшливою силою виявлено любов до україни, зокрема, в поезіях «мені однаково», «в неволі тяжко» та «чи ми ще зійдемося знову», що закінчується словами: свою україну любіть. любіть її… во врем'я люте, в остатню, тяжкую мінуту за неї господа моліть! поет почав свою творчість на засланні поезією «думи мої, думи мої» (1847), що відкривається тими самими словами, що й заспів до «кобзаря» (1840). цим шевченко підкреслив незмінність своєї ідейно-поетичної програми та нерозривність свого зв'язку з рідним краєм і народом. шевченкова лірика часів заслання має широкий тематично-жанровий діапазон. у ній дедалі збільшується і багатство фоніки, і кількість оригінальних тропів, і емоційна багатогранність ліричних реакцій поета. тематично можна виділити такі групи віршів цього періоду: автобіографічна, пейзажна, побутова, політична, філософська лірика. до ліричних творів автобіографічного характеру, у яких шевченко змалював свої власні почуття, настрої й переживання, належать вірші «мені тринадцятий минало», «а. о. козачковському», «і виріс я на чужині», «хіба самому написать», «і золотої й дорогої», «лічу в неволі дні і ночі» та інші. але й у пейзажній ліриці поет, описуючи краєвиди місцевостей, де відбував заслання, часто висловлює особисті настрої, думки і спогади («сонце заходить, гори чорніють», «і небо невмите, і заспані хвилі» та інші). автобіографічні мотиви трапляються і в таких поезіях громадсько-політичного звучання, як «сон» («гори мої високії») та «якби ви знали, паничі». багатством мотивів відзначається побутова лірика часів заслання. тут звучать мотиви дівочих пісень і бадьорих юнацьких жартів, материнства і жіночого безталання (так званої жіночої лірики шевченка), шукання долі й нарікання на неї, смутку, розлуки й самотності. поет часто вдається до жанру народної пісні й пісенної образності, але побутово-соціальний аспект зображення у багатьох випадках переростає в політичні узагальнення. поетичний стиль цих творів відзначається простотою вислову, конкретною образністю й метафоричністю. зображуваний у них світ персоніфікований (вітер шепоче, доля блукає, думи сплять, лихо сміється). процес опрацювання фольклорного матеріалу вдосконалюється, збагачується новими формами й . фольклорні мотиви й образи набирають у шевченка ознак нової мистецької якості. деякі вірші шевченка ще за його життя перейшли в народно-пісенний репертуар і стали жити самостійним життям, підлягаючи законам фольклорних творів. поет і на засланні далі таврував у своїх творах самодержавно-кріпосницький лад та поневолення уярмлених москвою народів. свою політичну актуальність донині зберіг заклик шевченка у вірші «полякам» («ще як були ми козаками» 1847) до згоди й братерства українського і польського народів як рівний з рівним. у невеликій поемі «у бога за дверима лежала сокира» (1848) шевченко використав казахську легенду про святе дерево, щоб відтворити в алегоричних образах тяжку долю поневоленого казахського народу. відгуком поета на революційні події в західній європі була сатира «царі», одна з найзначніших політичних поезій шевченка часів заслання (є дві редакції твору — 1848 і 1858 років). вдало поєднуючи елементи зниженого бурлескного стилю з пародійним використанням урочисто-патетичної лексики, автор створив поему, яка містила в собі заклик до революційного повалення царату: бодай кати їх постинали, отих царів, катів людських! своєрідний розвиток мотивів поеми «царі» бачимо у вірші «саул» (1860). на засланні шевченко написав і декілька лірично-епічних поем, що відзначаються новими формами зображення подій і свідчать про творчий розвиток поета. героїня поеми «княжна» — це українська беатріче ченчі, трагічна жертва кровомісного злочину батька. образ дочки, збезчещеної рідним батьком, траплявся вже в творах шеллі, стендаля, дюма-батька і словацького, але й у шевченковій поемі «відьма», першу редакцію якої поет написав ще перед арештом під назвою «осика».