Үздіні оқы. Ана бейнесін қара сөзбен сипаттап жаз.
Түсінбесем де тыңдаймын,
Онсыз да оны жесірлік салған жасытқан еді мұң-қайғы...
Көзінің жасы сөйлеген түнді ұқпасам да,
Аңыз ұнаған Жаралған Күннен Ұл жайлы!
Деген де шығар «бодандық жайлы білмесін»:
Сен түсін, дәуір, сонау бір қанды жыл кешір!
Тарихтан дәріс оқитын менің анашым орта мектепте
Ұлына бірақ айтпапты кісен, құлдық пен түрме бүргесін.
Ерлікті айтқан, үйретпеді ол ездікті,
Ұстатқан қалам, ұстатпады ол кездікті,
«Құлыным, сенің тарихың басқа» деген тек,
Ол, бəлкім, менен Сөз күтт бжб комек нужно мне

усі казки логічно зв’язані між собою, вони ніби дифузно протикають одна в одну. звичайно, усі ці казки за тематикою надзвичайно різні, жодна не повторює навіть тією чи іншою мірою попередньої. авторка може тільки поглиблювати якісь аспекти світобуття чи відкривати нові грані певних явищ чи предметів, але логічний і духовний зв’язок між ними зберігається завжди.

своїми казками вона пропонує читачеві увійти в дивний, несподіваний і фантасмагоричний світ, окреслити тематичні обрії чи пласти якого практично неможливо. він різний, змінний, непередбачуваний і химерно-ламкий.

серед казок емми андієвської є вибрані, до складу яких і належить програмова «казка про яян».

перед викладом змісту має місце вступ, в якому здійснюється розмова між незвичайними персонажами — консервною бляшанкою і шакалом. зустрівшись на веранді вілли, коли люди її покинули до ранку, консервна бляшанка і шакал розмірковують про своє призначення у світі, свій зв’язок із людиною.

консервна бляшанка: « ким я не можу розмовляти, я не вважаю за товариство. люди собі, що я просто консервна бляшанка, мовляв, бездушна бляха, та й годі, або що моя душа настільки нижча від їхньої, що вона їх не може цікавити, забуваючи, що речі, які перебувають в людському і, олюднюються, і крім того, що ми є, ми стаємо ще й ніби людьми, і в нас живе людська душа поруч нашої первісної».

шакал: « я наближаюся до людських осель, я мимоволі олюднююся. я починаю відчувати, як люди, думати, як вони, і щойно коли я повертаюся до пустелі, з мене поволі вивіває людську душу і лишається тільки душа шакала. мені часто хочеться поговорити з людьми, коли я буваю серед них, тільки їхня зарозумілість в останню мить стримує мене. справді, дуже важко з людьми, бо вони олюднюють нас, і разом з тим їм на думку не спаде ставитися до нас, як до людей, а на цьому ми завжди терпимо».

нагодувавши шакала, консервна бляшанка пропонує обом втішитися почергово розповіддю казок. вона виявила бажання розповідати веселі казки, а шакал — сумні.

окремі, із запропонованих творів, коментарем-розмірковуванням цих героїв про зміст тієї чи іншої казки.

наприклад, серед вибраних казок емми андієвської, є такі: «говоряща риба», «казка про галайла», «казка про рідину, подарунок моря», «казка про гадюку й орла або невдячного приятеля», «казка про бика й метелика», «казка про дракона, шевця, що не вмів дарувати заподіяної йому кривди, та інших», «казка про кулі зла», «казка про яян», «казка про мандрівника».

на світанку шакал покидає віллу, прощається з консервною бляшанкою. «час надто швидко збігає, коли він приємний, і надто повільно, коли несе лихо», — говорить героїня на прощання герою зі сподіванням на нову зустріч. але шакал іншої думки: «не чекай. я ніколи нічого не обіцяю. обов’язки не для мене. повертатися туди, де тобі бодай на коротку мить було добре, завжди означає розчаровуватися».

4. опрацювання твору емми андієвської «казка про яян» (2000)

4.1. виразне читання твору.