Об'єкти Євразії які названі в честь її дослідників
Максимального

У 1520 році португальський мореплавець Фернан Магеллан зробив відразу кілька географічних відкриттів. Першим і головним з них стало відкриття 575-кілометрового протоки між островами біля південного краю Південної Америки і самим материком. Пошуки протоки зайняли чимало часу: Магеллан вивчив більше двох тисяч кілометрів узбережжя, виглядаючи заповітний морський коридор серед нескінченних бухт і заток.  

Зрештою, флотилія Магеллана опинилася у вузькій протоці, яка вела углиб материка. Кораблі пройшли його за 38 днів і португалець за час цієї важкої подорожі не втратив жодного судна. Дослідивши протоку, Магеллан також відкрив архіпелаг Вогняна земля, а також дав назву океану, в якому опинився, - Тихий (плавання відбувалося при гарній погоді).

Гора Фіцрой

Офіцер британського військово-морського флоту Роберт Фіцрой увійшов в історію як дослідник непривітних південних берегів Латинської Америки, а також як людина, що відкрила світу Чарльза Дарвіна. Саме його, 23-річного випускника Кембриджського університету, Фіцрой взяв із собою у навколосвітню подорож на кораблі "Бігль", дозволивши таким чином зібрати величезний науковий матеріал.

27 грудня 1831 судно вийшло з Портсмута і вирушило в плавання. На борту "Бігля" перебувала команда з 70 осіб, а також три індіанця, яких Фіцрой під час попередньої експедиції привіз до Англії для знайомства з цивілізацією, а тепер хотів повернути на батьківщину. Досягнувши берегів Південної Америки, корабель провів біля її берегів більше трьох років. Фіцрой виконав величезну картографічну роботу, наніс на карту численні острівці біля східного і західного берегів материка, дослідив Магелланову протоку і Патагонію.

Цікаво, що Роберт Фіцрой під час своєї подорожі так і не побачив гору, яку пізніше назвали його ім'ям. Майже через 40 років після його плавання, на південноамериканську вершину в нетрях Патагонії наткнувся аргентинський мандрівник Франсіско Морено. Він вирішив назвати мальовничий пік заввишки 3375 метрів на честь знаменитого британського дослідника.

Мис Дежньова

Семен Іванович Дежнев в 1648 році обігнув Чукотський півострів з півночі і довів, що з Європи до Китаю можна дістатися і через північні моря. Він на 80 років раніше Вітуса Берінга пройшов через протоку, яка відокремлює Америку від Євразії, але так як про російських першопрохідців в Старому Світі тоді мало що знали, слава дісталася Берингу. Однак в 1879 році, відновлюючи справедливість, шведський дослідник Арктики Нільс Норденшельд назвав крайню східну точку Євразії ім'ям російського мореплавця. До цього часу мис називали Східним.

Мис Дежнєва - одне з найбрутальніших місць Чукотського півострова. Тут скелі нагромаджуються одна на іншу, часто бувають тумани і постійно дме пронизливий вітер. Проте, незважаючи на віддаленість від цивілізації, в цих місцях є пам'ятки: маяк імені Семена Дежньова і старовинний хрест, встановлений поруч з ним, покинуте селище китобоїв XVIII-XX століть - Наукан (його розформували в радянські часи). Але ті, хто забираються в ці краї, їдуть щоб подивитися на унікальну фауну: тут можна подивитися на численні пташині базари, є ліжбища тюленів та моржів, а навесні можна побачити білих ведмедів з ведмежатами. Іноді зовсім поряд з берегом пропливають касатки і сірі кити.

Гора Кука

Найвища вершина Нової Зеландії (3754 метра) знаходиться на Південному острові, в національному парку Аоракі Маунт-Кук. Це край безкрайніх долин, льодовиків, озер і Південних Альп (так називають гірський хребет, який ться з півдня на північ). Повітря тут таке холодне та свіже, що обпікає легені. Погода мінлива: то яскраво світить сонце, то мрячить дощем. У передгір'ях ростуть десятки видів польових квітів, а кількома метрами вище, на гірських схилах, земля вкрита крижаною кіркою і шаром снігу.

Гору назвали на честь одного з найвідоміших у світі мореплавців - Джеймса Кука. Англійський дослідник побував біля берегів Нової Зеландії під час своєї першої навколосвітньої подорожі в 1768-1771 роках. Він відкрив протоку між Північним і Південним островами (носить його ім'я) і довів, що Нова Зеландія - це два самостійних шматки суші, а не частина невідомого материка.

Острів Ратманова

Значительная часть Западной Сибири относится к Зоне Севера и имеет большую протяженность с севера на юг. Внутренними соседями Западной Сибири являются Европейский Север и Урал - на западе, Восточная Сибирь - на востоке, Южная Сибирь - на юге,

Регион почти весь лежит в пределах равнины, а именно Западно-Сибирской, которая «зажата» Среднесибирским плоскогорьем и Уральскими горами. На равнине встречаются низменности, равнины, возвышенности с плато. Влияния на территорию оказывают Атлантические воздушные массы, потому как Уральские горы хорошо защищают . территорию. Горы юго-востока препятствуют проникновению влажных, тёплых воздушных масс с азиатской стороны. Лежит регион в трёх климатических поясах: арктическом, умеренном, субарктическом. Климат - континентальный, сформировались пять подзон (лесостепь, тундра, степь, лесохундра, тайга).

Из-за влияния упомянутых рельефных форм и географического положения, погода отличается стабильностью и холодом.

В регионе много пресных озер, рек, также есть масштабные запасы подземных вод.

В степных районах рас чернозёмы с каштановыми почвами, располагая к выращиванию разных культур. Лесной зоне свойственна слабая дренированность почв, в результате чего образуются болота и новые леса

Объяснение: