kravchenkonata14

27.05.2022 04:06

Українська література

Есть ответ 👍

Аналіз вірша "Діалог про безхмарну погоду"

Моторів рев.
Крицеві нерви міста
аеропорт
одгартував давно…
Живісінький сидить
напроти містер —
таких я бачив
досі лиш в кіно…
Він посміхнувсь:
— Москва… Ясна погода… —
І я погодивсь:
— Льотна… Хмар нема… —
Він на значок кивнув мій:
— Нагорода?
— Значок, — кажу.
І пауза німа.
А по хвилині знову:
— Ви щасливі?
— Еге ж, — кажу, —
по-людському, сповна… —
(Крізь темні скельця —
очі палахливі,
а на вустах —
усмішка крижана).
— А може, все ж
чогось не вистачає?
Для щастя повного? —
маскує містер сміх.
— Для повного?
Щоб, значить, без печалі?
Лиш двадцяти мільйонів…
Тільки їх!
— О-о, я вас розумію, розумію! —
він радо за слова мої вхопивсь. —
Це — щиро. Це — по-нашому!
Не смію
надокучати більш…
Екск’юз мі, пліз…*
— Лиш двадцяти мільйонів, —
я продовжив, —
їх, наших, найрідніших, що війна
поглинула…
Мов реквієм, тривожно
звучать їх незабутні імена.
їх так сьогодні нам не вистачає
для щастя повного…
Є істина одна,
що золото родинної печалі
знецінення, інфляції не зна… —
Він спохмурніло зиркнув:
— Пропаганда?
— Лиш інформація, гнівитися дарма.
Він штучно посміхнувсь:
— О’кей погода! —
І я погодивсь:
— Льотна… Хмар нема.