Почему произведение «451 градус по Фаренгейту» считается фантастикой

ответ:Возможно, лучшее из крупных произведений Брэдбери. Повесть «451 градус по Фаренгейту» рисует антиутопическое общество будущего, а по сути — «нашу реальность, доведённую до абсурда». Брэдбери придумал государство, где законодательно запрещено чтение и хранение книг. Ради политкорректности и общего спокойствия общий уровень духовных и интеллектуальных за граждан искусственно занижается. Но находятся бунтари и беглецы.

Это одно из редких научно-фантастических произведений Брэдбери. Очень волнующее, трогательное и вместе с тем очень живое и динамичное. При сравнительно сюжете текст насыщен аллюзиями, в том числе на библейские тексты и сложной символикой.В 1934 году Рэй жил в Лос-Анджелесе и смотрел как минимум по 12 фильмов в неделю. Перед каждым показом транслировали материал кинохроники, который глубоко шокировал его. Перед его глазами проносились зернистые чёрно-белые кадры, на которых фашисты швыряли книги в пылающие костры, и это зрелище оставило выжженную отметину в его подсознании. Рэй сидел, омываемый светом кинопроектора, пламя отражалось в его круглых очках, а по лицу его катились слёзы.

Во времена Великой депрессии книги — а особенно бесплатные книги из общественной библиотеки — были его единственным утешением. В 1966 году в предисловии к книге «451 градус по Фаренгейту» Рэй Брэдбери писал: «Когда Гитлер сжигал книгу, я остро чувствовал, уж меня, будто он убивал человека. Впрочем, в конечном итоге истории, люди и книги — одной плоти».

Объяснение:

Автор «неймовірних пригод івана сили» о. гавриш наполягає на тому, що цей твір — дитяча казка. але, як на мене, розповідь про івана силу — це пригод­ницька повість про видатну людину. прототипом образу івана сили стала реальна людина — іван фірцак (сценіч­не ім’я — кротон), якого на закарпатті знають усі. кротон довгі роки виступав із цирком, і своїми силовими номерами дивував усіх. глядачі десятків країн апло­дували атлетові, але, повернувшись на україну, він змушений був виживати і за мізерну плату влаштовувати імпровізовані «гастролі» у дворах. на жаль, ми такий народ, який не цінує своїх героїв, коли вони живі, але до­бре, що хоч і через сорок років після смерті богатиря про нього згадали небайдужі до історії країни люди. а те, що іван фірцак належить історії україни, ні в кого не викликає сумнівів, адже протягом багатьох років він прославляв нашу країну у світі. «неймовірні пригоди івана сили», попри казкову форму, — твір про реальне життя, у якому поряд із благородством існує зажерливість і брехливість. о. гав­риш відтворив історію незаслужено забутого українського силача, але все-таки це художній твір, а тому в ньому діють придумані автором герої. іван сила виріс серед чудової карпатської природи у великій родині. батько вирядив хлопця з дому, бо не міг прогодувати малолітнього богатиря, адже той їв за чотирьох. шукаючи долі в місті, іван ще з перших самостійних кроків зазнав неприємних пригод: у поїзді «легенько потряс» нахабу, синка начальника, засту­пився за міху голого, вокального злодюжку, у місті знехотя переміг у вуличному бою знаного бійця. звичайно ж, такий хлопчина не міг не звернути на себе увагу тренера брякуса, який запросив хлопця до себе і вмовив тренуватися. брякус за­боронив горянину за копійки тягати мішки на вокзалі, давав хлопцеві гроші, тре­нував, щоб той не зашкодив здоров’ю, виховував у ньому риси майбутнього чем­піона. загибель тренера вразила івана, адже хлопець знову залишився сам на сам із життям у великому місті, яке він не розумів. чесний, відкритий, благородний, іван ще не раз потрапляв у халепи, але завжди знаходив достойний вихід із най­складніших ситуацій. автор не погрішив проти закону жанру, адже в казках за­вжди перемагає добро і благородство.