Батьки Шептало працювали в????

они работали в цирке....

Вибач, може не те. срібний чоловічок я лежу в темряві й слухаю, як бавиться срібний чоловічок, що о живе в нас у запічку. якось після дощу затекла хата. мати бідкалася, а мені радісно слухати музику крапель, що падали в старі дерев'яні ночви, і цинковий тазик. вранці мати причиняє віконниці, думаючи, що я сплю. але снопик сонячного світла пробивається в кімнату, і в ньому видно, як танцюють золоті пушинки. срібний чоловічок народився, мабуть, із крапель. коли я запитав, як його звати, почувся звук «бумс! », і я зрозумів, що це — бумс. я не пуду його чіпати, класти в коробку, як метелика, щоб не зашкодити. сопуха матері лякають сопухою дітей, які не хочуть спати. я теж спочатку боявся, а потім перестав. обнишпорив усі куточки в хаті й сопухи не побачив, тільки знайшов купу всяких цікавих речей. мені здається, що все на світі має свої дверцята, треба тільки їх побачити, знайти в них хоча 6 щілинку. якось я приклав вухо до призьби почув шарудіння, шелест. який загадковий, таємничий світ там криється: комашині школи, палаци, святкові палаци з музикою? у мого друга товсте ім'я — . а в подруги ніни — тонке, розоре, як звук павутинки. з я познайомився біля протоки, де пускав кораблі зі щавелевих листків. цей тонкий високий чоловік, одягнений не по-сільському, приїхав до баби сірохи. привітав мене, як морський вовк, сказав, що він (так його в інституті називають від прізвища ), і здогадався, на відміну від інших дорослих, що то не листки пливуть, а каравели. розпитував про все, що бачив у річці — черепашок, жуків, жаб, дивувався — в інституті такого не вчили. в інституті придумали штучне сонце, розраховуючи, що воно принесе велику користі людям, але забули про ту небезпеку, яку може воно становити для них. ось і в через це страшна хвороба. запропонував зробити греблю на річці та млинок. ніна ні наступного дня, ні пізніше не прийшов до греблі. річка швидко розмила загату. мені стало дуже сумно. захотілося, щоб по ряд був друг. і раптом — пливе човник, а в ньому дівчинка в блакитному, з великими очима, з білою стрічкою в косі. я зрозумів, що це ніна, яка снилася мені ночами. вона не любила, щоб її розпитували. і сказала на моє бажання подивитися потойбічний світ, що цього робити не слід, звідти не повертаються добрі люди потім проростають гарними деревами, квітами, а злі — колючками. за павутинною ми полізли із ніною в білу печеру. спочатку було страшнувато, а потім ми аж завмерли від краси білого сяйва. потім ми вибралися на гору хіврю. там посідали на стежку й побачили павучачу нірку, стали дратувати та виманювати з нірки павука-хрестовика. потім слухали, як бринить павутинка. раптом чую, як хтось мене запитує, з ким я говорю. це мама. вона переживає, що мені ні з ким і погратися — немає тут дітей. але я, хоч і сам, побував уже і в печері, побігав у степу, ловив павука, словом, набігався, вволю. все відпливає не стало. у ніни розвалився човен, і я обіцяю зробити їй новий. баба сіроха принесла посилку, в якій передав для мене лісові дарунки — шишки з ялинки, жолуді, пташине перо й іще багато всякої всячини. ніна відпливала на човнику восени. річка була встелена осіннім листям, над нею неслися павутинки, а вище — журавлині ключі. вітрильник ніни зменшується й перетворюється на журавлика, веслує між хмарами. і досі не знаю, чи була така дівчина, чи я її просто вигадав. коментар хлопчик льонька живе в глухому селі, де немає його однолітків. він не страждає від цього: за багатої уяви, фантазії, спостереження за світом природи знаходить собі друзів — срібного чоловічка, ніну та інших. хлопчикові дуже боляче, коли йде з життя молодий учений, добрий його друг . у льоньки тонка, вразлива, благородна душа, здатна до співпереживання. і це, мабуть, найбільше ньому приваблює, адже не кожен з нас здатен почути звук павутинки.