Якою я бачу Україну у 2500 році ( з використанням безсполучникових речень

Я хвилююся за долю нашої країни. Я хочу, щоб у майбутньому мої земляки по-справжньому жили, а не тільки виживали, щоб кожного дня вони посміхались і насолоджувались життям, щоб не рахували кожну копійку й не боялись безробіття та кризи. Я хочу високих зарплат і низьких цін. Я хочу, щоб гривня стабілізувалася, а кредити давали під низький процент. Хочу, щоб українські товари були найбільш затребуваними на закордонних ринках, щоб українські міста були зеленими та прибраними, а села — розвиненими й затишними. Звичайно ж, я хочу, щоб мої праправнуки ще встигли помилуватися українською мальовничою природою, цими оспіваними в піснях зеленими лугами й солов’їними гаями, щоб мали змогу вдихнути свіже, з легким ароматом свіжоскошеної трави повітря й скупатися в чистому озері. Хочу чесності й прозорості. Хочу миру й спокою… Так, зараз, на жаль, це все лише мої палкі бажання; так, на сьогодні нічого, крім природи, у нас немає, та й та переживає не найкращі часи… Але це обов’язково буде, я впевнений. Головне — вірити й рішуче йти до своєї мети, незважаючи на перешкоди. І як єврейський народ врешті-решт дістався Палестини, так і ми колись зробимо Україну маленьким раєм.