Чому країни центрально східної європи прагнули вступити до єс та нато після революції 1989-1991рр?

Протягом 1990-х років розвиток екологічної політики країн Центральної й Східної Європи (ЦСЄ) визначався дією двох різних імперативів. Необхідно було, по-перше, реагувати на екологічну спадщину комуністичної доби, а по-друге, вирішувати проблему гармонізації з екологічною політикою Європейського Союзу (ЄС).

Наслідком сплеску екологічної активності на початку 1990-х років стали прийняття низки нових законів, увага до екологічних аспектів приватизації та експериментування з новими ініціативами, зокрема застосування еколого-економічних інструментів, таких як оподаткування викидів у довкілля і торгівля квотами на викиди. В деяких випадках це призвело до ухвалення прогресивних законів, що іноді навіть якісно перевершували існуюче екологічне законодавство ЄС. Однак через складність трансформаційних процесів в країнах ЦСЄ питання природного довкілля практично зійшли з авансцени, поступившись місцем іншим болючим проблемам.

В останні роки екологічна політика країн ЦСЄ визначалася здебільшого зусиллями щодо вступу до ЄС. Заплановане розширення ЄС стало домінуючим чинником, що впливає на формування екологічної політики в 10 посткомуністичних країнах ЦСЄ, які були за до переговорів щодо членства в Євросоюзі: Болгарії, Естонії, Латвії, Литви, Польщі, Румунії, Словакії, Словенії, Угорщини й Чехії. Ця ситуація зумовлена вимогою, згідно якої для набуття членства в ЄС країна-кандидат має прийняти Acquis Communautaire (або масив спільного законодавства ЄС, важливою і невід’ємною частиною якого є екологічна складова (понад 200 Екологічних Директив – нормативних актів, рішень і стратегій).

Відтак, розвиток екологічної політики у посткомуністичних країнах ЦСЄ був повністю функціонально підпорядкований необхідності її узгодження з політикою ЄС. При цьому, першочерговим питанням для країн ЦСЄ стала мінімізація негативного впливу цієї гармонізації на їхнє економічне зростання і конкурентоспроможність.

Объяснение:

Классификация партий по направлениям: социалистические (революционные) политические партии, либеральные политические партии, консервативно-традиционалистские политические партии. социалистические партии: социал-демократы (национальные социал-демократические партии, куда входили  бунд, революционная украинская партия, социал-демократическая партия литвы, эстонский социал-демократический союз, социал-демократическая партия "гончак" армении; и рсдрп, где были меньшевики и большевики), а также неонародники (анархисты, социалисты-революционеры - эсеры, и национальные неонароднические партии, а именно социалистическая громада, польская социалистическая партия и "дашнакцутюн" в армении). либеральные политические партии: конституционно-демократическая партия народной свободы (кадеты) в 1905  г., союз "17 октября" (октябристы) в 1906 г., партия демократических реформ в 1905 г., которой позже стала партией мирного обновления в 1906 г., и еще позже - прогрессивной партией (прогрессисты) в 1912 г. консервативно-традиционалистские политические партии (образовались, начиная с 1905 г.): черносотенные организации (союз народа, народный союз имени михаила архангела, монархическая партия и союз людей) и националисты (партия националистов - с января 1910 г. всероссийский национальный союз, всероссийский союз земельных собственников)