Складіть план доповіді за темою селянська війна XVII ст. в Кита

Селянська війна ІХ ст. в Китаї (874–884) — повстання, що охопило значну частину Китаю наприкінці правління династії Тан (618-907): неорганізований стихійний виступ селянських мас, що не мали чіткого плану, ні ясних цілей боротьби, ні генеральної програми суспільної перебудови країни. Керівниками війни були Хуан Чао та Ван Сяньчжи.Характеристика джерел

«Нове пінхуа з історії усіх П'яти династій»

«Нове пінхуа з історії усіх П'яти династій» — історичний роман невідомого автора, створення якого датують епохою династії Південна Сун (1127–1279). Китайська класична історіографія традиційно відносила жанр пінхуа до так званого фольклорного, «народного» історичного роману, проте докладний аналіз «Нового пінхуа з історії усіх П'яти династій» переконливо засвідчує, що його автор мав доступ і широко використовував не лише матеріали типово фольклорного походження, а й офіційні документи архівного та поточно-бюрократичного характеру, а отже, належав до науково-чиновницької страти традиційного китайського суспільства.

І хоча точне ім'я цього автора (або кількох авторів) нам невідоме, проте це не дає підстав вважати «Нове пінхуа з історії усіх П'яти династій» зразком фольклорної творчості, оскільки за своїми текстовими характеристиками воно є типовим авторським літературним твором на історичну тематику, під час створення якого широко використовувалися автентичні документальні матеріали.

Слава введення «Нового пінхуа з історії усіх П'яти династій» у науковий обіг належить китайському колекціонерові Цао Юаньчжуну, який у 1901 р. зовсім несподівано знайшов ксилограф цього загубленого й забутого в минулому істориками твору в й книжковій крамниці міста Ханчжоу.[1]

«Нова Танська історія» («Нова історія династії Тан»)

В середині X ст. китайський престол посіла нова правляча династія — Сун (960–1279), перед якою відразу постала низка невідкладних проблем: політичне возз'єднання країни, боротьба з агресією киданів, відбудова економіки тощо. Проте за традицією, яка тоді налічувала вже майже тисячу років, кожна наступна династія повинна була ще й написати офіційну історію своєї попередниці. Саме тому вже наприкінці X ст. на основі комплексу поточних архівних документів група придворних сунських істориків створила та подала на найвищий розгляд «Історію династії Тан» в її, так би мовити, першій редакції. Проте її малий обсяг явно не відповідав, з точки зору імперської влади, ролі, яку відіграла династія Тан (618–907) в китайській історії, а тому в середині XI ст. перед державними науковцями поставили завдання розширити текст «Історії династії Тан».

Цю важливу роботу доручили досить великому колективу придворних істориків, керівником якого призначили впливового сановника Оуян Сю (1007–1072) котрий хоча й був хронічним алкоголіком (і навіть сам себе називав «хмільним старцем»), однак славився як поет і літератор та ще й вважався найкращим істориком свого часу. Зрозуміло, що імператорський наказ виконали, проте після розширення й редагування нова редакція «Танської історії» виявилася настільки відмінною від попередньої, що її визнали цілком самостійним історичним дослідженням, яке назвали «Новою Танською історією».[2]

«Історія про те, як один хуатинець зустрів земляків»

Літературна новела популярного китайського поета й прозаїка XIV–XV ст. Цюй Ю «Історія про те, як один хуатинець Зустрів земляків» належить до жанру чисто художньої писемної творчості й відзеркалює насамперед фольклорну точку зору на постімперську долю Хуан Чао. Перебуваючи на державній службі, Цюй Ю обіймав у різні часи впливові чиновницькі посади (інспектора вищих училищ, адміністратора-розпорядника двору спадкоємця престолу), а отже, мав прямий доступ до архівних матеріалів, отож можна припустити, що викладена ним версія життя лідера селянської війни IX ст. Хуан Чао базується й на якихось невідомих нам документальних джерелах офіційного характеру (протоколи інспекторських перевірок, допитів очевидців тощо).[3],

Причини селянської війни ІХ ст. в Китаї

Чотири головних міністри, за правління п'ятого сина Ю-цзиня — якому виповнилося 12 років Ци-цзиня та фактичного управління країною євнуха Тянь Лин-ци, які змінили своїх нічим не примітних попередників у палаці, належали до вищої аристократії і були значнішими фігурами. Вони покінчили з корупцією, яка при Ю-цзині досягла масштабів епідемії, і поліпшили роботу уряду. Але ситуація, з якою вони зіштовхнулися, була жахлива. Заворушення в країні посилилися після посухи, що загрожувала масовим голодом в деяких районах, де люди вже харчувалися ягодами і листям. Важка економічна ситуація не дозволяла знижувати податки, і багато селян продавали колоди, з яких були побудовані їхні будинки, віддавали дітей у рабство, а дружин відправляли на роботу як прислугу.[4]

Объяснение:

Свободные люди, ограниченные в правах; рабы; свободные люди, обладающие правами

Объяснение:

Как всякое рабовладельческое государство, Древний Вавилон знал деление общества прежде всего на свободных и рабов. Свободное население Вавилона, в свою очередь, делилось на полноправных и неполноправных.  Полноправные свободные граждане «авилум» (человек, муж) составляли основную массу населения. В большинстве своём они владели землёй, несли имущественные и личные повинности в пользу государства.  Полноправным гражданам противостояли «мушкену» (покорный, находящийся на царской службе ).  На неравноправное положение «мушкену» указывают статьи закона, определяющие наказание за преступление против него. Членовредительство, нанесенное «мужу», каралось соответствующим членовредительством виновного, но если членовредительство было совершено по отношению к «мушкену», то виновный платил лишь штраф.