Паспорт твору "Довбуш" Юрій Федькович.

Естетичне кредо е. сетон-томпсона писати в тому, що знаєш. про це він говорить у своїй передмові до книги «життя диких звірів»: «коли я вдивляюся в імена тварин, чиї історії тут розказані, я відчуваю щось більше, ніж може відчувати художник, вдивляючись в різні портрети своїх друзів, ідеально створені ним самим. деяких я знав особисто. образи друге створені на підставі різних історій ». зауваження письменника, що деяких тварин, у яких йдеться в його оповіданнях, він знав особисто, має пряме відношення до «герою» його розповіді снап. прообразом його був реально існуючий в сім’ї пес. у книзі «моє життя», описуючи свої дитячі роки, сетон-томпсон каже: «ми часто згадували маленького тер’єра снап, нашого вірного захисника від щурів, коли ми жили на фермі. щоночі він виходили на полювання і щоранку переможно був з величезною бурою щуром в зубах ». автор зберіг у своєму оповіданні не тільки ім’я і породу собаки, а й особливість характеру «героя», дав йому говорить кличку снап, що в перекладі з ійської означає «вистачати». у цьому короткому імені автор зумів сфокусувати основна якість характеру снап, його безприкладну хоробрість і мужність, хватку, яка була смертельною. не випадково сетон-томпсон зауважує: «деяким собакам насилу приискивать ім’я, другим же не доводиться придумувати клички – вони є як би самі собою». особливо захоплююче є опис останньої сутички пораненого снап з вовком, що коштували йому життя. «у той час, – пише автор, – як десять великих псів бездіяльно металися навколо безмолвно звіра, у дальньому чагарники почувся шурхіт, потім стрибками пронісся елоснежний гумовий мячик, незабаром перетворився в маленького бультер’єра. снап, ю повільно біжить і найменший з зграї, примчав, важко дихаючи – так важко, що, здавалося, він задихається, і підлетів прямо до кільця навколо хижака, з яким ніхто не наважувалися битися. завагався він? ні на мить. крізь кільце гавкаючий собак він кинувся напролом до старого деспотові пагорбів, цілячись прямо в глотку. і вовк вдарив його з розмаху своїми двадцятьма ікла. однак малюк кинувся на нього вдруге, і що сталося тоді, важко сказати … коли битва нарешті закінчилася, перед нами на землі лежали вовк – могутній гігант – і вчепилася в його ніс біла собачка ». для письменника-гуманіста, яким був сетон-томпсон, кожна особина живої природи – це цілий світ, проникнути в котрий даний людині гуманного та терплячому, який вміє спостерігати і любить різноманіття навколишнього життя. тільки людина, яка добре знає собак, міг зробити таке зауваження: «собаки гарчать на два ладу: низьким, грудному голосом – це ввічливе попередження або сповнений гідності відповідь – і голосно, майже верескливо – це останнє слово перед нападу». зустрічаємося ми з цим і при описі життєвого шляху снап. автор відтіняє благородство тварини, мужність і властиве йому почуття гідності. все це породжує у читача повагу до живої істоти, відкриває йому такі сторони життя навколишнього світу, в яких він і не підозрював. мудрі і гуманні твори канадського письменника вчать любить природу, берегти все живе, то моральні основи, з яких вироста