Які ознаки неоромантизму властиві драмі-феєрії "Лісова Пісня" Лесі Українки? (Наводячи приклади)

. . . . . . . . . . . .

ми вкупочці колись росли,

маленькими собі любились.

а матері на нас дивились

та говорили, що колись

одружимо їх. не вгадали.

старі зараннє повмирали,

а ми малими розійшлись

та вже й не сходились ніколи.

мене по волі і неволі

носило всюди. принесло

на старість ледве і додому.

веселеє колись село

чомусь тепер мені, старому,

здавалось темним і німим,

таким, як я тепер, старим.

і бачиться, в селі убогім,

мені так бачиться, нічого

не виросло і не згнило,

таке собі, як і було.

і яр, і поле, і тополі,

і над криницею верба.

нагнулася, як та журба

далеко в самотній неволі.

ставок, гребелька, і вітряк

з-за гаю крилами махає.

і дуб зелений, мов козак

із гаю вийшов та й гуляє

попід горою. по горі

садочок темний, а в садочку

лежать собі у холодочку,

мов у раю, мої старі.

хрести дубові посхилялись,

слова дощем  

і не дощем, і не слова

гладесенько сатурн стирає

нехай з святими спочивають

мої старії — чи жива

ота оксаночка? — питаю

у брата тихо я. — яка?

— ота маленька, кучерява,

що з нами гралася колись.

чого ж ти, брате, зажуривсь?

— я не журюсь.

ота оксаночка в поход

за москалями та й пропала.

вернулась, правда, через год,

та що з того. з байстрям вернулась,

острижена. було, вночі

сидить під тином, мов зозуля,

та кукає, або кричить,

або тихесенько співає

та ніби коси розплітає.

а потім знов кудись пішла,

ніхто не знає, де поділась,

занапастилась, одуріла.

а що за дівчина була,

так так що краля! і невбога,

та талану господь не —

а може, й дав, та хтось украв,

і одурив святого бога.