Аналіз "щоденник" Шевченко ​

Відповідь:Щоденник Тараса Шевченка («Щоденник», «Журнал») — записи Тараса Григоровича Шевченка, які він робив протягом року після одержання звістки про можливе звільнення з заслання і до приїзду в Петербург. Написаний російською мовою[1]. Окремі дослідники пояснюють написання Щоденника російською мовою тим, що це не був інтимний щоденник, а "журнал", що розраховувався на майбутню публікацію[2].

Тарас Григорович Шевченко (1860)

На початку 1855 року помер цар Микола І.

Амністія, проголошена Олександром ІІ, не торкнулась Тараса Григоровича Шевченка. Він продовжував перебувати у Новопетровському укріпленні[3].

Тільки згодом друзі поета домоглися звільнення його з заслання.

Одержавши від М. Лазаревського звістку про близьку волю, в болісному чеканні її, Шевченко почав 12 червня 1857 року писати «Щоденник».

В Петербург, до цього Шевченко декілька місяців жив в Нижньому Новгороді, очікуючи дозволу повернутися у столицю, він прибув тільки 17 березня 1858 року.

Сторінка «Щоденника» Тараса Шевченка. Автограф запису від 12 грудня 1857 року з портретом О. Герцена

Весь цей час він робив записи в Щоденнику і ще деякий час продовжував робити їх по прибутті в Петербург.

Текст Щоденника Шевченка закінчується поезією «Сон» (На панщині пшеницю жала …). Запис від 13 липня 1858 року.

Після цього рукою М. М. Лазаревського записано (рос. мовою): «Этот дневник подарен Т. Г. Шевченком М. М. Лазаревскому 12 июля 1858 года, в день именин Лазаревского».

Тобто, останній запис в Щоденнику Шевченко зробив уже на наступний день після того, як він його подарував Лазаревському.

Передостанній запис в Щоденнику датується 20-м травня 1858 року.

Автограф (текст Щоденника) заголовка не має.

На оправі, очевидно уже після смерті Шевченка, золотом витиснено (рос. мовою): «Дневникъ Шевченка с 12 июня 1857 до 13 июля 1858 года», а на корінці — М. Л. (ініціали М. Лазаревського).

Вперше Щоденник надруковано в журналі «Основа» (1861, № 5-12; 1862, № 1-8) з численними купюрами, зашифруванням багатьох прізвищ і зміною окремих слів та виразів.

Вперше, в перекладі українською мовою, Щоденник був опублікований 1893 року в Галичині під назвою «Записки, або Журнал Тараса Григоровича Грушівського-Шевченка» в журналі «Правда», т. 18-19. А також окремим виданням у 1895 році під назвою «Записки або Журнал Тараса Григоровича Грушівського-Шевченка» в перекладі Олександра Кониського.

Автограф Щоденника зберігається у Києві в Інституті літератури імені Т. Г. Шевченка АН України.

Пояснення:

ответ:Микола Куліш — митець багатогранного таланту. Він писав прозу й публіцистику, але визнання до нього прийшло, коли Гнат Юра поставив у Харкові драму "97".

Творчість М. Куліша — це багатогранне, загострене зображення побуту психології українців.

В Україні у перші десятиліття відбувалися складні соціально-культурні процеси, точилися гострі політичні і літературні дискусії. Микола Куліш завжди знаходиться у центрі подій, головний герой його твору — українець за походженням, але малорос за своєю суттю. Він типовий "колишній українець", у психіці якого навіки вкоренилося, що все українське — то "третій сорт", а відмовитися від свого, національного — єдиний б вирватися з "плебейського" стану. Мина Мазайло, службовець тресту "Донвугілля", соромиться свого "малоросійського" походження. Причину усіх життєвих невдач він бачить у власному прізвищі: "Мазайло! Жодна гімназистка не хотіла гуляти — Мазайло! На службу не приймали — Мазайло! Од кохання відмовлялися — Мазайло!" Він обирає собі нове прізвище серед кількох таких, що звучать "благородно": Тюльпанов, Розов, Алмазов, і врешті зупиняється на Мазєніну. У цьому рішенні його підтримує дружина Килина Трохимівна, для якої теж чоловікове прізвище, що його вона носить багато років, "як віспа на житті..." Розпач вчувається у її словах: "Мене обдурив: я покохала не Мазайла, а Мазалова, чом не сказав?"

Абсолютна відсутність національної свідомості, зневага до свого прізвища, по батькові характеризують доньку Мини Рину. Вона живе в такий час і в такій країні, де все це можна швидко змінити, написавши заяву до загсу.