Риси характеру, як вони виражині на вчинках? Софійка, Русалонька із 7 в

Объяснение:

Софійка Вишня – головня героїня роману «Русалонька з 8-го В». Дівчина живе з мамою, татом та маленьким братом Ростиком. Родина живе у місті Вишнопіль та нещодавно придбала квартиру. Софійка вчиться у сьомому класі й закохана у свого однокласника Вадима Кулаківського.

Софійка невеличкого зросту, тендітна, з довгим пишним темним волоссям. Вона полюбляє читати. Останнім часом її захопила казка про Русалоньку та її нещасливе кохання. Софія пристрасна та мрійлива: «Софійка й досі не заспокоїться. Так гірко! Так шкода Русалоньки!» Вона порівнює Вадима Кулаківського з принцом, який не помічає ту, що його врятувала. Головна героїня ніби не помічає вади Вадима. Вона вірить у нього, попри його жахливу поведінку та навіть крадіжку. З часом Софія дізнається про прокляття роду Кулаківських та, наче Русалонька, хоче врятувати свого принца: «Софійчині докори розтанули, як дим. Вадим – дим! Тільки щемлива жалість… Ні, вона таки звільнить Кулаківського від прокляття!»

Софія – гарна й чемна дівчинка. Вона добре вчиться у школі, часом дає списувати Вадиму вправи. Софійка допомагає мамі з братиком та у домашньому господарюванні.

Вона добра і справедлива, прагне до у скруті кожному. Вона хоче врятувати Вадима, допомагає Сашкові. Софійка рятує від невдалого шлюбу тітку Сніжану, жаліє покинутих дітей Валентина Білого. Під час подорожей у часі вона влучно аналізує сімейні риси та характери різних людей.

Софійка – хоробра, відважна та допитлива. Вона стикається з дивовижними подіями та магією, подорожує в минуле завдяки чарівній шафі, розбиває сімейне прокляття. Проте дівчина не втрачає витримки та продовжує боронити добрі справи.

У кінці твору дівчинка змогла побороти прокляття та нарешті зрозуміла, що насправді достойним кохання був її друг Сашко, а не Вадим Кулаківський

Удумі розповідається, як у турецькій неволі уже тридцять літ перебуває сімсот козаків. одного разу до ув’язнених прийшла «дівка-бранка, маруся, попівна богуславка» і запитала, чи не знають вони, який сьогодні день «в землі християнській». невольники, які тридцять літ «божого світу, сонця праведного» не бачили, звісно, знати не могли. тоді маруся повідомила, що «завтра святий празник, роковий день великдень». вона просила козаків не лаяти, не проклинати її за те, що нагадала про празник. маруся сказала, що «як буде пан турецький до мечеті від’їжджати», то віддасть їй ключі, от тоді вона й визволить невільників. у святу неділю маруся богуславка визволяла невольників, але з ними не тікала, а просила передати її батькам, щоб вони не збирали великих скарбів на викуп доньки, бо вона «вже потурчилась, побусурменилась для розкоші турецької, для лакомства нещасного! » маруся богуславка – це не історична особа, а узагальнений образ жінки-полонянки, яка, потрапивши в турецьку неволю і ставши дружиною турецького султана, не забуває рідної землі і намагається хоч щось корисне зробити для неї. не маючи змоги повернутися в україну, вона є невільникам-козакам зробити це.