Прокоментуйте думку Миколи Зерова: «В українській прозі 60-х років Марку Вовчку належить центральне місце».

Український народ, як і кожен народ світу, має свої святині. однією з таких святинь, національною гордістю нашого народу є творчість тараса григоровича шевченка. він уперше заявив про себе як поета, видавши невелику збірку поезій, що мала назву "кобзар", яка стала символічною і дала друге ім'я поетові. із полум'яних творів кобзаря весь світ дізнався, що є така прекрасна країна — україна, з it чудовим, добрим, роботящим народом, прекрасною мовою, піснями, героїчною і трагічною історією. тарас шевченко підніс українську мову, поезію до світового рівня. про неоціненну роль великого поета в цьому написав володимир самійленко у вірші "українська мова", який присвятив пам'яті т. г. шевченка. наша мова — то чудовий діамант, що лежав на дорозі, прибитий пилом, ніким не поміченим. але знайшлася людина, яка підняла той скарб, витерла його від пилу і вставила у коштовний вінець. і сталося диво — камінь той засіяв ясним промінням, дивуючи весь світ своєю красою. людина та — тарас шевченко, а коштовний діамант — то наша мова. син своєї землі, великий поет із болем і співчуттям писав про рабське становище покріпаченого рідного народу і свій талант присвятив боротьбі за його визволення: малих отих рабів німих, я на сторожі коло їх поставлю слово. величною і трагічною постає історія україни зі сторінок поетового "кобзаря". автор прославляє лицарів-запорожців — оборонців народної волі, борців за свободу рідної землі. , які царськими істориками або замовчувалися, або спотворено зображувалися як розбійники, злодії, "пятно в нашей ", в поезії шевченка — мужні народні месники. завдяки йому "розбійники" стали героями. особлива тема у творчості поета — доля його рідної землі, доля україни. скільки прекрасних поетичних шедеврів оспівують невимовну красу української природи: здається — кращого немає нічого в бога, як дніпро та наша славная вкраїна. але, пишучи із замилуванням про красу рідної природи, поет ніколи не забував про страждання пригноблених людей, що жили на тій землі. усі його думи і помисли — про визволення рідного народу від віковічного ярма, про оновлення землі, де врага не буде, супостата, а буде син, і буде мати і будуть люде на землі!