Спишіть речення розтавляючт розділлві знаки:
1.напевне день і ніч дивився б кінo

2.минуло по суті зовсім небагато часу і людина здобула крила піднялася в повітря перетнула океан.

3.Відомо що розвитку творчих здібностей безумовно сприяють різні умови

4. І ти завжди я сподіваюся будеш чесною людиною якій можна довірити найважливішу таємницю

5. Ти мабуть у світі нічого не боїшся

6. І якщо він хизується що йому мовляв байдуже то кривить душею маскує невгасимий внутрішній біль

7. Пісня здавалося бриніла вже в ньому

8. Кажуть дні на полі - хліб у коморі

9. Як ми вже знаємо по дорозі з Харкова Гребінка зупинився в Кременчуці

10. Ну а ви я бачу здружилися ​

1.Напевне, день і ніч дивився б кінo

2.Минуло, по суті, зовсім небагато часу і людина здобула крила, піднялася в повітря, перетнула океан.

3.Відомо, що розвитку творчих здібностей безумовно сприяють різні умови .

4. І ти завжди, я сподіваюся, будеш чесною людиною, якій можна довірити найважливішу таємницю.

5. Ти, мабуть, у світі нічого не боїшся .

6. І якщо він хизується, що йому, мовляв, байдуже,то кривить душею, маскує невгасимий внутрішній біль .

7. Пісня, здавалося, бриніла вже в ньому .

8. Кажуть, дні на полі - хліб у коморі .

9. Як ми вже знаємо, по дорозі з Харкова Гребінка зупинився в Кременчуці .

10. Ну а ви, я бачу, здружилися ​

Объяснение:

Ноги у Любки гладкие были, выразительные и на вид – неутомимые, хотя на каждой стопе вдоль пальцев синела наколка «Они устали»… Надо же – щеки впалые, плечи костистые, живот к спине примерз, а ноги – даже странно – что там твоя Психея!

– Одевайтесь , – сказала Ирина Михайловна и, глядя, как торопливо и зябко путается девушка в лямках рубашки, размышляла.

Надрывная татуировка Ирину Михайловну не смутила. Она второй год сидела в заводской медкомиссии, навидалась за это время всякого, понимала, что детство и юность у человека не всегда протекают на стриженых газонах. Любка держалась скромно, глядела порядочно, пальцы ног на осмотре стыдливо поджимала.

Ирина Михайловна дождалась, пока она оденется, бестолково выворачивая туда-сюда рукава куцей зеленой кофты, и позвала ее в коридор.

– Послушайте… Люба… – она заглянула в лицо девушки. – Вы не представляете, какой это тяжелый хлеб – труд обдирщиц. Через месяц вы рук своих не узнаете, сплошные будут рубцы и ожоги…

Любка настороженно помалкивала, соображая, какого рожна заботливой докторше надо.