"Як я навчився читати (рахувати, писати)"(5-7 речень).​

Коли я була зовсім маленькою і не вміла читати, мені читала мама. Я довідалася про доброго доктора Айболита, Червону Шапочку і трьох поросят, про дядька Стьопу і розсіяного з вулиці Басейної, про дружбу лева і собачки. Мама читала мені вірші, казки, розповіді. Ми розглядали в книгах малюнки, і мені не дуже подобалося, коли книга закінчувалася. Одного разу мама сказала: "Я розповім тобі казку про букви і звуки". Вона дістала великі картинки, на яких були намальовані червоні й сині букви. "У місті Букварі жили діти, — розпочала казку мама, — хлопчики і дівчатка. Дівчатка ходили в червоних платтячках, а хлопчики в синіх костюмчиках. Дівчатка дуже любили співати. "А-а", — співала одна. "У", — підхоплювала інша. А хлопчики співати не вміли. Вони говорили твердо і строго.

Одного разу дівчатка прийшли в гості до хлопчиків. Разом вони гралися, танцювали, пили чай. "Давайте заспіваємо", — запропонували дівчатка.

— А ми не вміємо співати, — відповіли хлопчики.

— Зараз ми вас навчимо, — промовила дівчинка А і взяла хлопчика М за руку.

— Ма-а, — заспівали разом діти.

Усі стали парами й почали співати: бу, ля, ре. Так дівчатка навчили хлопчиків співати". "От бачиш, — сказала мама, — з букв і звуків можна складати склади, а зі складів цілі слова. Це дуже цікаво, спробуй!"

Цього вечора я вперше прочитала сама багато слів. І з тих пір читання стало для мене найулюбленішим і захоплюючим заняттям.

Объяснение:

Можешь что-то добавить , сделать переделать

Герой романа мигеля де сервантеса дон кихот стал всемирно известен еще при жизни автора. простому народу понра­вился образ благородного рыцаря, путешествующего по испании своего воображения.  мне тоже образ дон кихота кажется интересным и не­обычным. в прошлом хитроумный идальго вел кое-какое хозяй­ство, пользовался заслуженным авторитетом у соседей, любил охо­ту. однако, перечитав уйму рыцарских романов, герой вообразил себе, «будто все это нагромождение вздорных небылиц — истин­ная правда, что для него в целом мире не было уже ничего более достоверного». и вот, превратившись в отважного рыцаря, дон кихот отправляется в путь — навстречу «подвигам».  все встреченные им по дороге люди принимают его за сума­сброда, чудака, помешанного, потому что в тощей кляче никто, кроме хозяина, не может разглядеть благородного коня, а в мель­ницах — великанов.  однако так ли уж смешон и глуп дон кихот, как это может показаться с первого взгляда? неужели советы, даваемые им санчо пансе, который вдруг стал губернатором, звучат из уст сумасшедшего? неужели «дон остолоп» стал бы рисковать, если не жизнью, то собственным здоровьем, во имя защиты чести и справедливости, жертвовать собственным покоем и благосо­стоянием, чтобы бедным и угнетенным, обиженным и гонимым? благородство и порядочность, глубокое чувство соб­ственного достоинства дон кихота не могут не вызвать нашего уважения.  так кто же он — благородный рыцарь или сумасброд? я бы назвала дон кихота удивительным мечтателем, родившимся не всвое время. и поэтому мне его жаль.