Зовнішня і внутрішня політика литовського князя Вітовта

внутрішня політика

Після Кревської унії (1385) очолив рух за політичну самостійність Великого князівства Литовського. Став його правителем за компромісною Острівською угодою (1392). Перетворив Литву на найкрупнішу державу пізньосередньовічної Європи. Проявив себе сміливим і жорстоким реформатором: вдався до централізації управління, зміцнив боярство, розвинув торгівлю й міщанський стан, створив литовську грошову систему, сприяв заселенню і освоєнню українських земель.

У зовнішній політиці маневрував між Польщею, Тевтонським Орденом, Московією, Золотою Ордою і Римом. Здійснив успішні походи на ординську Донщину, Приазов'я і Крим (1397), а також на чорноморське узбережжя біля гирл Дніпра і Південного Бугу (1398). Добився від хана Тохтамиша визнання прав на володіння українським степом (1398). Зазнав розгромної поразки на Ворсклі (1399), внаслідок чого потрапив під залежність від Польщі. Протидіяв Московії на сході, продовжуючи політику об'єднання руських земель: приєднав Смоленськ (1404) і верховські князівства, поширив свій вплив на Рязань, Псков і Новгород. Брав участь у переможній Грюнвальдській битві (1410) проти Ордену. Уклав із Ягайлом Городельську унію (1413), яка задекларувала повторне об'єднання Польщі й Литви. Підтримував зв'язки із чеськими гуситами, надаючи їм до Був одним із ініціаторів церковної унії між католиками та православними (1418). Безуспішно намагався стати королем Литви (1398, 1429)

долгое время угра была рекой, пограничной между различными этноплеменными и политическими образованиями. упоминания о военных и политических столкновениях содержатся в летописях, начиная с  1147 года: это сведения о  половецких  набегах, о -литовских порубежных конфликтах и  т.  д.

наиболее широкую известность угра приобрела в  1480 году  после так называемого  стояния на реке угре, противостояния хана  большой орды  ахмата  и великого князя московского  ивана iii, считающегося окончанием  монголо-татарского ига. из-за своего оборонительного значения река получила название «пояс богородицы».[5][6]

во время  отечественной войны 1812 года  территория поугорья охранялась партизанами  дениса давыдова  и  юхновскими  ополченцами под командованием  семёна храповицкого. активным действиям партизан юхновский уезд не был оккупирован  наполеоновской  армией.

во время  великой отечественной войны  в ходе наступления противника на  москву  река угра стала естественным рубежом, за овладение которым в октябре 1941 года разворачивались кровопролитные бои. наиболее известное среди этих событий  — оборона отрядом майора  и.  г.  старчака  и  курсантами подольских военных училищмоста через угру и её берегов у города  юхнова.

здесь же, на угре, командир эскадрильи  а.  г.  рогов  повторил подвиг  н. гастелло. в его самолёт попал зенитный снаряд. надежды на спасение не было, и а.  г.  рогов направил горящий самолёт на одну из фашистских переправ через угру. двухмоторная машина, разрушив мост, глубоко врезалась в дно реки.

с угрой связан и один из наиболее трагических эпизодов великой отечественной войны  — гибель  33-й армии  генерал-лейтенанта  м.  г.  ефремова, попавшей в окружение под  вязьмой. ударные группировки 33-й армии не смогли противостоять во много раз численно превосходящему врагу и были разгромлены. тяжело раненый м.  г.  ефремов, не желая попасть в плен, застрелился. павловский плацдарм, тем не менее, был удержан силами  43-й армии  и остался неприступным.

угра́  — река в  смоленской  и  калужской областях  россии, левый приток  оки  (бассейн  волги).