Экология
сделать вывод : какие условия нужны для осуществления эволюции​

Строго кажучи, біологічна еволюція — процес зміни спадкових характеристик популяції живих організмів з плином часу. Спадкові віхи закодовані у генетичному матеріалі організму (зазвичай ДНК). Еволюція згідно синтетичної теорії еволюції є передусім наслідком трьох процесів: випадкових мутацій генетичного матеріалу, випадкового дрейфу генів і невипадкового природного добору в межах груп та видів.

Природний відбір, один з процесів, що керує еволюцією, є результатом відмінностей в шансах на відтворення між особинами популяції. Це обов'язково випливає з наступних фактів:

Природна, спадкова варіація існує в межах груп і серед видів

Організми надродючі (кількість нащадків перевищує межу гарантованого виживання)

Організми відмінні за здатністю вижити і відтворитися

У будь-якому поколінні ті, що відтворюються успішно, обов'язково передають свої гени до наступного покоління, а невдалі відтворювачі цього не роблять.

Якщо властивості збільшують еволюційну придатність індивідуумів, які несуть їх, то ті індивідууми ймовірніше виживають і відтворюються, ніж інші організми популяції. Через те вони передають більше копій вдалих спадкових рис до наступного покоління. Відповідне зменшення придатності через шкідливі ціхи призводить до їхнього зрідшення. З часом це може приводити до пристосування: поступове накопичення нових ціх (і збереження існуючих, які загалом пристосовують популяцію живих організмів до їхнього оточення і екологічної ніші.

Хоча природний відбір не випадковий за своєю формою дії, інші — капризніші — сили мають сильний вплив на процес еволюції. У статево відтворюваних організмах випадкове генетичне відхилення призводить до того, що деякі спадкові ознаки набувають поширення завдяки збігу обставин і випадковому спаровуванню. Цей безцільний процес може бути впливовішим від природного відбору в певних ситуаціях (особливо в маленьких групах).

У різних оточеннях природний відбір, випадкові генетичні відхилення й крихта випадковості в мутаціях, які з'являються і зберігаються, можуть примусити різні групи (або частини груп) еволюціонувати у різних напрямках. За достатньої розбіжності дві групи статево відтворюваних організмів можуть стати досить відмінними, щоб утворити окремі види, особливо якщо здібність до схрещування між цими групами втрачено.

Дослідження показують, що всі живі організми на Землі мають спільного пращура. Цей висновок було зроблено на основі загальній наявності Л-амінових кислот у білках, наявності спільного генетичного коду в усіх живих істот, можливості класифікування за спадковістю за категоріями, що вкладаються, гомології послідовностей ДНК та спільності найпідставовіших біологічних процесів.

Хоча перші згадки про ідею еволюції сягають давнини, новітньої, сучасної форми вона набула в працях Альфреда Воллеса та Чарльза Дарвіна в їхній спільній статті до Ліннеєвського товариства у Лондоні (Linnean Society of London) та пізніше у книзі Дарвіна «Походження видів» (1859 р.). У 1930-х рр. синтетична теорія еволюції об'єднала еволюційну теорію з генетикою Ґреґора Менделя.

Еволюція організмів відбувається через зміни в спадкових ознаках. Наприклад, колір очей в людини є спадковою ознакою, яку індивід отримує від своїх батьків.[1] Спадкові ознаки контролюються генами. Сукупність генів одного організму є його генотипом.[2]

Сукупність всіх ознак, що формують структуру і поведінку організму називається фенотипом. Ці ознаки виникають в результаті взаємодії генотипу цього організму з умовами зовнішнього середовища.[3] Тобто не кожна фенотипова ознака організму успадковується. Наприклад, засмага зумовлена взаємодією генотипу людини із сонячним світлом, таким чином засмага не успадкується. Загалом, люди засмагають по-різному, що випливає з їхнього генотипу. Наприклад, в деяких людей присутня така спадкова ознака як альбінізм. Альбіноси не засмагають і дуже чутливі до сонячного випромінювання — вони легко отримують сонячні опіки.[4]

Объяснение:

так здається