Характеристика Маленького Принца (На украинском

невысокого роста светлые волосы белая кожа зелёный кабинизон жёлтый шарф

ответ:Маленький принц» по праву вважається одним із шедеврів світової літератури. Антуан де Сент-Екзюпері, автор цієї дивовижної філософської притчі, яка “одягнена” у форму казки, майстерно передав ідеї універсальних людських істин, ще раз нагадавши про людяність, добро і кохання.

Свій задум автор зумів втілити через образ головного героя – Маленького принца. Не випадковим стало зображення головного героя дитиною, так як саме дитяче сприйняття світу, на думку автора, найбільш гармонійно вписується в модель Всесвіту. Дитина, багато не знає, тим не менш, іноді володіє більшою мудрістю і прозорливістю, ніж більшість дорослих людей. Дану ідею автор підкреслює неодноразовими фразами Маленького принца “Дорослі – дивний народ».

Образ Маленького принца – образ людської душі в ідеалі. Він втілює в собі всі кращі риси, які можуть бути притаманні людині – відкритість, чистота, піднесеність над матеріальним, мудрість.

Разом з тим, Маленький принц самотній.

Його планета настільки мала, що там навряд чи вистачить місця комусь ще. А адже по суті планета Маленького принца – символ внутрішнього світу людини. З цієї позиції особливий сенс набувають слова Маленького принца: «Є таке тверде правило. Встав вранці, вмився, привів себе в порядок – і відразу ж приведи в порядок свою планету». Вони характеризують принца, як людину, здатну очищати свої помисли і наводити порядок, насамперед, у душі.

Це самотня, ранима і мрійлива дитина, яка любить гати заходи сонця, переживає про долю примхливої квітки і вірить, що йому ще багато чого доведеться пізнати. По-справжньому розкривається, пізнавши любов до троянди і дружбу з Лисом.

Саме вони внесли в його душу той необхідний штрих здатності жити для іншого, піклуючись про нього і нічого не вимагаючи натомість, який зробив його і без того чисту душу квінтесенцією ідеальної людської сутності, до якої слід прагнути кожному з нас. Адже тільки любов і відданість здатні вилікувати від самотності і до знайти сенс життя.

Объяснение:

Роман «Евгений Онегин» — произведение удивительной творческой судьбы. Он создавался более семи лет — с мая 1823 г. по сентябрь 1830 г. Но работа над текстом не прекращалась вплоть до появления первого полного издания в 1833 г. Последний авторский вариант романа был напечатан в 1837 г. У Пушкина нет произведений, которые имели бы столь же длительную творческую историю. Роман не писался «на едином дыхании», а складывался — из строф и глав, созданных в разное время, в разных обстоятельствах, в разные периоды творчества. Работа над романом охватывает четыре периода творчества Пушкина — от южной ссылки до Болдинской осени 1830 г.

Работу прерывали не только повороты судьбы Пушкина и новые замыслы, ради которых он бросал текст «Евгения Онегина». Некоторые стихотворения («Демон», «Свободы сеятель пустынный...») возникли из черновиков романа. В черновиках второй главы (писалась в 1824 г.) мелькнул стих Горация «Exegi monumentum », ставший через 12 лет эпиграфом к стихотворению «Я памятник себе воздвиг нерукотворный...». Казалось, сама история была не очень благосклонна к пушкинскому произведению: из романа о современнике и современной жизни, каким поэт задумал «Евгения Онегина», после 1825 г. он стал романом о другой исторической эпохе. «Внутренняя хронология» романа охватывает около 6 лет — с 1819 г. по весну 1825 г.

Все главы издавались с 1825 г. по 1832 г. как самостоятельные части большого произведения и еще до завершения романа стали фактами литературного процесса если принять во внимание фрагментарность, прерывистость работы Пушкина, можно утверждать, что роман был для него чем-то вроде огромной «записной книжки» или поэтического «альбома» («тетрадями» иногда называет главы романа сам поэт). В течение семи с лишним лет записи пополнялась горестными «заметами» сердца и «наблюдениями» холодного ума.