A) Перенос столицы ВКЛ в Вильно (Вильна);
Б) издание привилея князя Александра об ограничении Радой деятельности великого князя литовского;
B) битва под Вилькомиром между войсками Свидригайло и Сигизмунда (Жигимонта) Кейстутовича;
Г) выступление М. Глинского против верховной власти.

1)Казимира 3 назвали Великим за його великі внески в державу.

Реформи:

Кодекс законів, поділив Польщу на адміністративні одиниці, було проведено грошову реформу й запроваджено єдину монету - краківській гріш. Також заснував  Краківський університет у 1364р.

2)Угода про об'єднання Королівства Польського та Великого князівства Литовського в єдину федеративну державу — Річ Посполиту, що була затверджена у місті Любліні 1 липня 1569 року.

3)Його внутрішня політика в Польщі — зміцнення королівської влади і централізації країни; зокрема у 1337–1346 роках він провів грошову реформу, 1347 року видав Вислицький і Пйотрківський статути — перші повні записи польського звичаєвого права. У зовнішній політиці Казимир орієнтувався на союз із Угорщиною; користувався підтримкою папського престолу.  1338 року уклав з угорським королем Карлом I Робертом договір у Вишеграді про те, що на випадок, якщо б у Казимира не було синів, його спадкоємцем буде небіж — угорський королевич Людовик, син Карла І Роберта та сестри Казимира ІІІ Ельжбети.

4)Перервана традиція літописання зумовила низку білих плям в історії польсько-литовської доби. Через це частина істориків період існування Великого князівства Литовського до Люблінської унії 1569 р. вважає часом існування Литовсько-Руської держави, а решта переконана, що цієї доби йшов процес перетворення українських земель на литовську провінцію. Така розбіжність поглядів пов'язана з тим, що час перебування українських земель у складі Великого князівства Литовського мав надзвичайно важливу особливість: він складався з неоднакових за тривалістю та змістом періодів, у межах яких домінувала то одна, то інша тенденція. І етап (1340—1362) — «оксамитове» литовське проникнення. Литовське князівство розпочало своє проникнення на Русь ще за часів Міндовга (1230—1263). Головним об'єктом тоді стали західноруські (білоруські) землі. У часи наступника Міндовга — Гедиміна (1316—1341) — почалося включення до складу Литовського князівства південно-західних руських (українських) земель. Яскравим виявом зміцнення литовських позицій у цьому регіоні стало те, що після раптової смерті Юрія II Болеслава на княжому столі Волині закріпився син Гедиміна Любарт, який номінально вважався і галицько-волинським князем. Внаслідок польсько-угорсько-литовського протистояння в боротьбі за галицько-волинську спадщину Польща отримує Галичину, Литва — Волинь.